Хозарія панувала над етнічно різноманітним населенням тюркських, іранських, фіно-угорських, слов'янських та північнокавказьких народів та євреїв. Арабські тексти першої чверті X століття стверджують, що євреї були найменшою релігійною громадою Хозарії, а більшість становили мусульмани, християни та язичники.

У цей період євреї жили в Києві, Чернігові та інших хозарських твердинях, зокрема в Керчі та на сході Криму.

Окремі слов’янські племена розвинулись у центральній та південно-західній Україні. Перебуваючи під захистом Pax Khazarica, вони мігрували на південь водними шляхами аж до Чорного моря й поширилися на схід від Дніпра. Ці племена заснували городища, або го́роди, де навколишнє сільське населення знаходило захист у час небезпеки. Зрештою городища розрослися й стали містами, в яких ремісники створювали вироби, а купці провадили торгівлю. До IX століття на Київщині було 400 го́родів, 350 на Волині, 250 в Поділлі та 100 в Галичині. Серед найважливіших го́родів — Київ та Чернігів.