chapter politics

5.3 - Економіка й суспільство

chapter politics
twentytwo

1772–1815

Хоча патент Йосифа II  1781 року щодо кріпацтва мав на меті скасувати деякі аспекти традиційної кріпосної системи й посилити фундаментальні громадянські свободи кріпаків, у різних землях Габсбургів його впроваджували по-різному. Панщина, яку в імперії скасували лише 1848 року, мала глибокий вплив на формування галицького середовища в економічному, соціальному, культурному й політичному планах. Через панщину регіон залишився економічно відсталим і зубожілим. Серед єврейського населення Галичини теж була поширена бідність, як випливає з офіційної доповіді, що її підготував фюрст Венцель Антон фон Кауніц-Ритберг.

Читати більше...

Реформи Йосифа II дали євреям доступ до освітніх можливостей і нових засобів до існування, як-от сільського господарства, транспорту, ремесел і мануфактури. Їм також було надано право володіти землею й передавати її у спадок. Проте зберігалася заборона орендувати сільські землеволодіння, млини й корчми, а в сільській місцевості могли жити тільки ті євреї, які особисто обробляли землю. Ба більше, низку економічно корисних реформ у Галичині було втілено лише частково.

Поширена бідність загострила соціальні антагонізми, зокрема поміщицько-селянські відносини, засновані на примусовій панщині. Польська шляхта володіла більшістю земельних маєтків у Галичині й мала великий політичний вплив. Численне польське селянське населення зосереджувалося переважно в Західній Галичині. У великих містах теж були польські жителі, зокрема серед ремісників, купців і представників вільних професій. Переважна більшість українців (тоді відомих як русини) були селянами з лише тонким прошарком церковної та (станом на початок 1840-х років) світської інтелігенції. Євреї займали проміжну позицію у феодальному устрої та грошовій економіці, що починала розвивалася, однак залишалася все ще маргінальною до початку 1860-х років.

В офіційній доповіді про ситуацію в новій австрійській провінції Галичина, яку підготував для імператриці Марії-Терезії фюрст Венцель Антон фон Кауніц-Ритберг, було вказано, що, заробляючи на прожиття, галицькі євреї залежали від продукції селянства. У звіті також зазначалося, що «в цілому вони [євреї] дуже бідні і є лише губкою, яку вичавлює духівництво та знать». Розслідування австрійського уряду в 1815 році виявило, що приблизно одна третина єврейського населення Галичини складалася з люфтменшен — осіб, єдиним джерелом доходу яких була нерегулярна, випадкова робота. Зубожіння спонукало багатьох галицьких євреїв емігрувати до Угорщини, румунських князівств, Королівства Польського, а врешті й до Західної Європи та Америки.

Джерела та пов’язані підрозділи

  • John-Paul Himka, "Ukrainian-Jewish Antagonism in Galician Countryside During the Late Nineteenth Century," in Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective, Peter Potichnyj & Howard Aster, eds. (Edmonton, 1988), 119;
  • John-Paul Himka, "Dimensions of a Triangle: Polish-Ukrainian-Jewish Relations in Austrian Galicia," Polin: Studies in Polish Jewry, 12, Israel Bartal & Antony Polonsky, eds. (London/Portland, 1999), 27–29;
  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010), vol. I, 256.

Пов’язані підрозділи
Розділ 5.6  1848–1860-ті рр.

twentytwo

1820–1840-ті рр.

У той час місто Броди було другим за величиною та першим за важливістю міжнародним торговим центром у Галичині. Розташоване поблизу австрійсько-російського кордону, місто процвітало після отримання (у 1779 році) статусу вільного порту, через який експортні товари могли проходити без мита. Броди стали торгово-інтелектуальним центром, але економіка міста почала занепадати після 1848 року, коли його оминула нова залізнична лінія на Одесу. Статус вільного порту скасовано в 1880 році. Багато місцевих єврейських гуртових торговців перебралися в інші міста, зокрема в Одесу, де 1840 року заснували хорову синагогу (Броди Шуль).

Джерела

  • Börries Kuzmany, "Brody: Images Telling the Story," The Galitzianer (March 2017), 16.

1850–1900-ті рр.

Галичина

Розвідувати поклади нафти в Галичині почали в 1850-х роках, і Бориславсько-Дрогобицький регіон став одним із найпродуктивніших нафтових родовищ світу. Євреї були активні в невеликій, але динамічній нафтовій промисловості Галичини від самого початку, зокрема на важких роботах, пов’язаних із примітивними методами видобутку, та в нафтопереробній промисловості. Відкриття покладів нафти змінило хід історії двох міст та розвиток їхніх єврейських громад. Борислав швидко розрісся, а Дрогобич став міським центром нафтової Галичини.

Джерела

  • Valerie Schatzker, The Jewish Oil Magnates of Galicia (Montreal & Kingston, 2015).

1850–1900-ті рр.

Буковина

Буковинські євреї жили переважно в Чернівцях і менших міських поселеннях, де відігравали важливу роль в економічному розвитку. Серед них були купці, ремісники, власники виробничих майстерень, шинкарі, лихварі, будівельники, власники нерухомості. Відносно велика частка євреїв жила в сільській місцевості, де вони або обробляли землю, або відігравали роль посередників між селом і міськими ринками.

Джерела

  • Andrei Corbea-Hoisie, "Bucovina," YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe (2010).

1870–1900-ті рр.

Товариство «Просвіта», яке зосередилося на поширенні освіти та культури серед українських мас у Галичині, почало займатися економікою, інколи обираючи у своїх виданнях антиєврейську позицію. Товариство допомагало організовувати крамниці, громадські склади, ощадні каси, кредитні спілки, а також сільськогосподарські та комерційні кооперативи, часто конкуруючи з єврейськими кредиторами й підприємствами. У цей період «Просвіта» також провадила антиалкогольну кампанію, інколи вибираючи об’єктом свого ворожого ставлення стереотип єврейського шинкаря.

Джерела

  • Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 473;
  • John-Paul Himka, Galician Villagers and the Ukrainian National Movement in the Nineteenth Century (Macmillan Press, 1988),126, 173, 188.

1890-ті рр.

Погроми на початку 1880-х років у Російській імперії та зубожіння в Галичині змусили багатьох євреїв втікати і з Росії, і з Галичини на Закарпаття, й там почала наростати напруженість у стосунках із неєвреями. Місцеве населення, потерпаючи від важкої економічної кризи, обурювалося на «галицьких» єврейських іммігрантів, які не обробляли землю, як місцеві євреї. У 1897 році збори депутатів Закарпаття, що їх скликав єпископ Мукачівський Юлій Фірцак, висунули ряд вимог до угорського уряду, зокрема домагаючись вжити заходів для «обмеження в’їзду на Закарпаття лихварів, шинкарів і нелегальних торговців, які нещадно експлуатують жителів».

Джерела

  • Alexander Baran, "Jewish-Ukrainian Relations in Transcarpathia," in Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective, Peter Potichnyj & Howard Aster, eds. (Edmonton, 1988), 163–165.

1890-ті рр. — 1914

Галичина

До 1914 року Галичина залишалася переважно бідною сільськогосподарською провінцією. Скасування кріпосного права в 1848 році не поклало край конфлікту між селянами й поміщиками ні в західній, ні в східній Галичині, оскільки поміщики й далі володіли великими площами сільськогосподарських земель. На початку 1900-х років близько 40 % усієї землі в Галичині припадало на маєтки площею понад 50 га, тоді як 44 % усіх селян у 1902 році мали у володінні менше ніж 2 га, а 71 % — менше ніж 5 га.

Життєво важливу роль у дрібній торгівлі та в житті населення переважно аграрної Галичини відігравали ринки в найближчих містах, де помітне місце мали євреї. У 1900 році 63 % євреїв займалися торгівлею та виробництвом, 14 % — сільським господарством, 5 % — вільними професіями чи перебували на державній службі.

Читати більше...

До 1910 року 77 % євреїв Галичини були зайняті в торгівлі, виробництві та ремісничих майстернях. Кілька євреїв, які займали визначне місце в банківській справі, нафтовидобутку, торгівлі, промисловості та землеволодінні, накопичили великі багатства, тоді як переважна більшість галицьких євреїв залишалися бідними.

У 1910 році в сільському господарстві було зайнято 90,2 % українців Галичини, 72,3 % поляків і 10,7 % євреїв. У торгівлі розподіл був такий: 53 % євреїв, 8,7 % німців, 6,2 % поляків, 2,3 % українців, а в промисловості було зайнято 24,6 % євреїв, 22,7 % німців, 11,6 % поляків, 3,2 % українців.

У 1912 році євреї становили 22 % землевласників Галичини (переважно в Східній Галичині) — більший відсоток, ніж будь-де в імперії Габсбургів чи Європі. Євреї володіли 342 тис. га землі, що становило 16 % загальної площі приватних поміщицьких володінь Галичини. Окрім того, чимало євреїв були орендарями.

Джерела

  • Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 420, 456, 464;
  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010), vol. II,114, 115, 128.

1914

Закарпаття

До Першої світової війни Закарпаття було єдиним регіоном, де більшість єврейського населення працювало в сільському господарстві. Вони обробляли землю, розводили велику рогату худобу та овець, а також працювали лісорубами в карпатських селах.

Джерела

  • Alexander Baran, "Jewish-Ukrainian Relations in Transcarpathia," in Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective, Peter Potichnyj & Howard Aster, eds. (Edmonton, 1988), 161–162.