5.2 - Демографія та міграція
1785–1849
Галичина
У 1786 році населення Галичини (2,7 мільйона осіб) ділилося на дві більш-менш однакові частини: поляки в західній половині провінції, а українці — у східній. Євреї становили близько 3,1 % населення цілої провінції, але 8,7 % населення її східної частини.
Населення Галичини, 1849 р.: 4,9 млн
Українці: 46.8 %
Поляки: 45.9 %
Євреї: 6.7 %
Населення східної Галичини, 1849 р.: 3,1 млн
Українці: 71 %
Поляки: 20.4 %
Євреї: 10.5 %
Читати більше...
У цей час євреї Галичини становили майже 60 % усіх євреїв імперії Габсбургів. Вони мали обмежену свободу селитися в містах, а в деяких містах і містечках місця їхнього поселення були обмежені кварталами, схожими на гетто (наприклад, у Львові, Самборі, Городку).
Загальна бідність у Галичині, посилена важким податковим тягарем, накладеним на єврейську громаду в перші десятиліття австрійського панування, спричинила значну еміграцію до економічно розвиненіших частин Австрійської імперії, переважно в Угорщину й румунські князівства.
Джерела
- Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 415–416, 419;
- Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010), vol. I, 253, 256;
- John-Paul Himka, "Dimensions of a Triangle: Polish-Ukrainian-Jewish Relations in Austrian Galicia," Polin: Studies in Polish Jewry, 12, Israel Bartal & Antony Polonsky, eds. (London/Portland, 1999), 25.
1775–1851
Буковина
У цей період різко зросла кількість жителів Буковини — з 75 тис. у 1775 р. до 380 тис. у 1846 р. Загалом населення було більш-менш рівномірно поділене між українцями в північній половині та румунами в південній. Кількість євреїв на Буковині зросла з 2 906 у 1776 р. до 11 581 у 1846 р. (3,1 % від всього населення), чому посприяло звільнення від податків і відсутність військової повинності (до 1830 р.). У1851 році в складі населення Буковини (381 600 осіб) 38 % становили українці (145 тис.), 45,8 % румуни (185 тис.), 6,8 % німці (26 тис.) і 3,1 % євреї (12 тис.).
Джерела
- Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 416;
- Andrei Corbea-Hoisie, "Bucovina,” YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe (2010).
1850–1890-ті рр.
Галичина
Сільське населення східної Галичини було переважно українське, тоді як більшість землевласників були поляками, а серед міського населення найбільше було поляків і євреїв. У тогочасному Львові поляки становили більшість населення, поляки — приблизно 30 %, українці — близько 15 %. Значну частку селян також становили поляки чи полонізоване населення; зростав приплив євреїв з міст у села. Законодавство Йосифа II, яке забороняло євреям, що не були офіційно зареєстровані як селяни, які обробляли землю, жити в сільській місцевості, сприяв міграції євреїв із сіл у міста на початку ХІХ століття. Проте емансипація євреїв у 1867 році спонукала євреїв до повернення в сільські райони. Як зауважив один науковець: «За винятком Буковини, Галичина — єдина земля в усьому світі, де такий великий відсоток євреїв живе в селах».
Читати більше...
У 1850-х роках три чверті євреїв Галичини жили в східній половині провінції, близько 60 % — у містах і містечках. Сім міст у східній Галичині були переважно єврейськими. Найбільш єврейським містом імперії Габсбургів були Броди, де кількість євреїв становила 70–80 % усього населення. До інших переважно єврейських міст належали Белз, Бучач, Рогатин, Перемишляни, Делятин, Сокаль. У кількох містах — Львові, Жовкві, Дрогобичі, Станиславові, Тернополі, Коломиї — євреї становили одну третину чи більше жителів.
У 19 містах Східної Галичини (крім Львова) євреї становили 45,6 % населення у 1880 р. (38,5 % у 1910 р.). У 83 східногалицьких містах (з населенням менше ніж 12 тис.) євреї становили 48,1 % у 1880 р. (42 % у 1910 р.). Євреї становили більшість у 59 таких містах, українці – у 24.
У 1869 році євреї становили 31 % населення Львова, а українці (греко-католики) — 14 %, а 1900 року частки польського й українського населення були на рівні 28 % і 15–19 %, відповідно. Поляки були в більшості і в 1869, і в 1900 році.
Джерела
- Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010), vol. II, 115;
- John-Paul Himka, "Ukrainian-Jewish Antagonism in the Galician Countryside During the Late Nineteenth Century," in Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective, Peter Potichnyj & Howard Aster, eds. (Edmonton, 1988), 115–116;
- Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 420.
1900–1910
Галичина
Населення Галичини значно зросло в другій половині ХІХ століття: з 4,9 млн у 1849 році до 7,9 млн у 1910 році з незначним зниженням відсотка українців (почасти через еміграцію) з 47 % до 43 %. За той самий період кількість євреїв у Галичині більш ніж подвоїлася — з 328 тис. у 1849 р. до 856 тис. у 1910 р., сягнувши 11 % населення провінції, — внаслідок високого рівня народжуваності та міграції біженців від погромів у сусідніх землях західних губерній Російської імперії.
У східній Галичині євреї жили здебільшого в містах і містечках, хоча значна частина — на селі, де переважало українське населення. У 1910 році у Львові мешкало 57 тис. євреїв — 27,8 % всього населення міста, українців, що належали до греко-католицької церкви — 19,1 %, поляків римо-католицької віри — 51,3 %.
До 1910 року з причини міграції польське населення східної Галичини зросло до 890 тис., тоді як українське населення регіону становило близько трьох мільйонів осіб.
Джерела
- Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 450, 456;
- Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010), vol. II, 184;
- Роман Лозинський, Етнічний склад населення Львова (Львів, 2005), с. 308.
1910
Закарпаття
Українці Закарпаття були зосереджені в північних і східних Карпатах. Політично домінантне угорське населення жило виключно в сільській місцевості південно-західної низовини та в невеликих містах — Ужгороді, Мукачеві, Береговому. Єврейське населення було сконцентроване в селах і містах угорських комітатів Мармарош і Берег, в яких вони подекуди становили майже половину населення. Єврейське населення на Закарпатті зросло до 40 тис. у 1850 році й понад 80 тис. станом на 1880 рік. У 1910 році на Закарпатті було близько 128 800 євреїв (14 % від загальної кількості населення — 599 тис.), тоді як українців було 54%, а угорців 26 %.
Джерела
- Paul Robert Magocsi, Jews in Transcarpathia: A Brief Historical Outline (Carpatho-Rusyn Research, 2005).
1900–1910
Буковина
За шість десятиліть (1852–1910 рр.) населення Буковини зросло з 447 тис. до 795 тис. осіб. У провінції жили українці (38%), румуни (34%), євреї (12%), німці (8%) і поляки (4 %).
У північній половині провінції українці проживали переважно в сільській місцевості й традиційно становили більшість (58 %) загального населення. За ними йшли румуни (17 %), євреї (15 %), німці (6 %), поляки (5 %).
У Чернівцях євреї становили 34 % відсотки від 85-тисячного населення, українці 17–19 %, румуни 16 %, поляки 17 %, німці 15 %.
Джерела
- Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 483–484;
- Andrei Corbea-Hoisie, "Bucovina," YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe (2010);
- Енциклопедія історії України.
1880-ті рр. — 1910
Обмежені економічні можливості спонукали як євреїв, так і українців масово емігрувати з Галичини, спочатку до Закарпаття (східної Словаччини) та Відня, а потім до Північної Америки.
За цей період зі Східної Європи до Північної Америки мігрувало понад два мільйони євреїв. 237 тис. єврейських Galitsiyaner (173 тис. з яких походили зі східної Галичини) прибули на північний схід США у1881–1910 роках. Інші поїхали в Канаду, Західну Європу, Палестину, Латинську Америку та південну Африку. Єврейські іммігранти в Північній Америці та інших регіонах незабаром заснували релігійні й комунальні організації, зокрема ландсманшафти — товариства, що об’єднували іммігрантів із певних міст чи регіонів країни походження.
Приблизно 430 тис. етнічних українців з Галичини та Буковини та ще 170 тис. із Закарпаття емігрували до Північної Америки. Більшість вирушила до промислових районів північного сходу США та канадських прерій.
Читати більше...
Протягом цього періоду (починаючи з 1890-х років) близько 170 тис. українців оселилися в Канаді, відгукнувшись на пропозицію канадського уряду про надання земельних наділів у провінціях району прерій. До 1914 року близько 600 тис. українських іммігрантів, налаштованих зберегти свою українську спадщину, заснували в Північній Америці українські громадські структури, зокрема низку світських, релігійних, культурних і благодійних організацій. Вони також підтримували постійний активний інтерес до подій на європейській батьківщині.
Багато українців мігрували й до Бразилії та Аргентини. У Бразилію з першою хвилею 1895–1897 років приїхало понад 20 тис. українців, переважно дрібних фермерів та безземельних селян. У 1907–1914 роках у відповідь на заклик бразильського уряду приєднатися до будівництва залізничних доріг прибуло ще 15–25 тис. осіб. Найбільший приплив українських іммігрантів до Аргентини в цей період припав на 1900–1903 роки. До початку Першої світової війни новоприбулих та їхніх нащадків було близько 10 тис.
Джерела
- Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 452–453, 458–459, 464;
- "Brazil" and "Argentina," Internet Encyclopedia of Ukraine.
