chapter politics

4.4 - Культура й релігія

chapter politics
fifteen

1560–1600-ті рр.

Християнське православне культурне відродження на початку 1500-х років, про що свідчить поява шкіл і друкарень під егідою православної церкви, тривало і в цей період. Релігійно-культурне відродження було почасти реакцією на поширення католицизму західною Україною, а частково віддзеркалювало дух часу, зокрема підтвердження цінності класичних культурних моделей в епоху Відродження та вплив протестантської Реформації на сферу освіти й інтелектуального дискурсу. В більш безпосередній площині практичне здійснення православного культурного відродження в західній Україні відбулося завдяки заможним покровителям, особливо Костянтину Василю Острозькому.

Читати більше...

Зокрема Волинь пережила значне культурне та релігійне відродження наприкінці 1570-х років. Основним доброчинцем волинського відродження був русько-український шляхтич Костянтин Василь Острозький, якого вважали найбагатшою людиною в Речі Посполитій після польського короля. Острозький заснував навчальні заклади в кількох волинських містах. Найвідоміший з них  — Острозька академія (заснована 1576 року) — став бастіоном православ’я. Викладання велося грецькою мовою, акцент робили також на латинській мові й місцевій руській культурі. Академія славилася своєю насиченою навчальною програмою (теологія, філософія, медицина, природознавство, математика, астрономія, граматика, риторика, логіка) і хоровим співом. Острозький також заснував друкарню в Острозі, яка діяла з 1578 по 1612 рік, і профінансував видання Острозької Біблії (1581) — першого повного тексту Старого й Нового Заповіту й перших трьох книг Маккавеїв церковнослов’янською мовою. Переклад  з грецької мови виконала група вчених Острозької академії. В 1624 році в Острозі створено конкурентну інституцію — єзуїтський колегіум. Після цього почався занепад Острозької академії, і зрештою 1636 року її було закрито.

Острозький підтримував тісний контакт з іншими потужними захисниками православної віри, як-от Львівським ставропігійним братством та єпископом Гедеоном Балабаном. Братства (спільноти, які мали багатовікову історію й були пов’язані з окремими церквами) у цей період відіграли історичну роль, протидіючи полонізації, католицькій (зокрема єзуїтській) експансії на українські землі, а згодом переходу до уніатської церкви. Братства, членами яких були переважно містяни, набули світського характеру й часто виступали проти авторитарної й інколи корумпованої діяльності духівництва. Костянтин Острозький підтримував тісні зв’язки з українськими козаками, за що його засуджувала польська шляхта.

Джерела та пов’язані підрозділи

Пов’язані підрозділи
Розділ 5.4  1700–1870-ті рр.

fifteen

1582–1609

Найбільшу синагогу Львова побудовано в 1582–1595 роках на кошти купця Іцака Нахмановича. Пізніше синагогу назвали «Di Goldene Royz» («Золота Роза») на честь невістки Нахмановича Рози, освіченої жінки, яка після його смерті активно займалася громадською доброчинністю та комерційними справами свого чоловіка. За легендою, вона викупила синагогу 1609 року в єзуїтів, які претендували на цю будівлю. Синагога була відома й під назвою «Турей Загав» («Золоті колони») на честь рабина Давида бен Шмуеля Га-Леві (1586–1667), автора відомого твору з такою назвою, в якому вміщено коментар до єврейського закону. За традицією, коли говорять про великих рабинів, часто називають їх не за іменами, а за назвами їхніх книжок.

Читати більше...

У 1941 році німецькі окупанти розграбували релігійні об’єкти синагоги, а 1943 року знищили будівлю, після чого залишилися тільки рештки північної стіни. Впродовж десятиліть на залишки синагоги не звертали уваги, а 2016 року їх інтегровано в новий єврейський меморіальний комплекс «Простір синагог».

Джерела

1589

Синагогу в Шаргороді (Вінницька область) було побудовано як частину оборонної системи міста. Османські турки перетворили її на мечеть, коли зайняли Поділля в другій половині XVII століття (1672–1699). Після їхнього відходу євреї повернули будівлі первісну функцію. За радянської влади після Другої світової війни в будівлі розмістили сокоморсовий завод.

Джерела

1596

Берестейська унія

Між Руською (українсько-білоруською) православною церквою Речі Посполитої та Святим Престолом було проголошено Берестейську унію, що привело до створення Уніатської церкви (згодом перейменованої на Українську греко-католицьку церкву).

Унія, яку підписав київський митрополит і кілька єпископів, сигналізувала про розрив з Константинопольським патріархом. Частина Київської православної митрополії перейшла під юрисдикцію Папи Римського при збереженні східної літургії, обрядів і практики. Збережена практика включала використання церковнослов’янської мови замість латинської та можливість висвячувати одружених чоловіків у священники.

Читати більше...

Укладенню Берестейської унії сприяв збіг різних подій, зокрема захоплення престолу Константинопольського патріарха турками-османами в 1453 році, створення Московського патріархату в 1589 році та протестантські впливи. Руські прихильники унії також сподівалися здобути релігійні переваги й покласти край полонізації вищих верств руського населення. Однак деякі православні віряни розглядали унію як хитрий маневр поляків з метою нав’язати католицизм східнохристиянському українському населенню. Впливовий український шляхтич Костянтин Василь Острозький, який відіграв центральну роль у переговорах щодо унії, згодом очолив протидію їй.

Берестейська унія розколола Руську церкву та її вірян і призвела до довгого запеклого внутрішнього протиборства. Вона стала ключовим питанням у політичному й соціальному конфлікті між козаками й поляками та чинником, що сприяв підписанню Переяславської угоди 1654 року з Московією.

Джерела

  • Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 174–75;
  • Serhii Plokhy, The Gates of Europe (New York, 2015), 360;
  • "Church Union of Berestia," Internet Encyclopedia of Ukraine (1984).

1550–1630-ті рр.

У цей період складено анонімні ліричні епічні оповіді — думи. Вони розповідають про наслідки татарських нападів і торгівлі рабами для українців, оплакують долі невільників, описують спроби втечі з рабства та уславлюють тих, хто рятував і звільняв полонених або загинув у боротьбі проти загарбників. Народними героями дум є козаки, які воювали проти татар і турків, здійснювали походи проти османів й інколи звільняли рабів.

Після руйнування Запорізької Січі та завоювання Росією більшої частини України романтизована й ідеалізована фігура козака стала особливо популярною й широко представленою в українському мистецтві, літературі й драматургії.

Читати більше...

Негативне зображення євреїв трапляються у двох думах — «Думі про утиски України єврейськими орендарями» та «Думі про Корсунську битву». Визначні українські діячі Іван Франко й Михайло Грушевський та сучасні науковці вважають антиєврейські зображення в цих думах віддзеркаленням змін, внесених у XIX столітті в оригінальні тексти XVII століття, що, своєю чергою, вплинуло на формування негативних стереотипів про євреїв в українській художній літературі на історичну тематику.

Джерела

  • Serhii Plokhy, The Gates of Europe (New York, 2015), 75;
  • Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 185;
  • Mykola Mushynka, "Kozak-Mamai," Internet Encyclopedia of Ukraine (1989);
  • Myroslav Shkandrij, Jews in Ukrainian Literature. Representation and Identity (New Haven, 2009), 14–19.

1629

Король Сигізмунд III Ваза дозволив євреям побудувати кам’яну синагогу в Луцьку за умови, що вони забезпечать розміщення гармат на її даху з усіх чотирьох боків і за свій кошт придбають надійну гармату для оборони міста. Синагогу було частково знищено 1942 року й відновлено в 1970-х роках. Нині в її приміщенні працює спортивний клуб.

1632–1646

Київський митрополит Петро Могила заснував Київську колегію (майбутню Києво-Могилянську академію) — найважливіший центр навчання й науки в православному світі. Він також зреформував церкву за зразком католицької Реформації, відновив церкви часів Русі й очолив підготовку першого «Православного сповідання віри».

Джерела

  • Paul Robert Magocsi, Ukraine: An Illustrated History (Toronto, Second Edition, 2007), 80;
  • Serhii Plokhy, The Gates of Europe (New York, 2015), 93–94, 369.

1653

«Сефер Євен Мецула» — перша й найвідоміша з кількох івритомовних хронік, що розповідають про різанини євреїв 1648–1649 років у період повстання під проводом Богдана Хмельницького. Твір написав незабаром після згаданих подій житель Острога й очевидець Натан Ганновер. Хроніка вийшла друком у Венеції, згодом її видали в кількох перекладах їдишем (вперше в 1677 році), а відтоді й іншими мовами. Ганноверів твір містить страшні описи жорстокості, які укріпили образ козаків як лютих переслідувачів, які вчинили насильство проти євреїв. Водночас прикметним є надзвичайно тонке розуміння й приязне ставлення Ганновера до важкого становища українців, що створило передумови для жахливого насильства.

Читати більше...

За даними останніх досліджень, ранні хроніки цих подій значно завищили кількість жертв серед євреїв та масштаби руйнування громад. Деякі дослідники також завважили, що Ганновер запозичив художні тропи та історії з давнішої літератури про єврейських мучеників і що його основна мета полягала не лише в описі трагічних подій, а й у тому, щоб надихнути читачів молитися за мучеників і робити пожертви на допомогу біженцям і відновлення громад. Зрештою, вплив насильства (і хронік) на єврейську історичну пам’ять був глибоким і тривалим. Ці трагічні події стали основою літургійних творів, дотримання щорічного дня посту (20 числа місяця сівану) та пісень на згадку про мучеників, зокрема їдишомовної балади 1649 року «Біди священних громад на землі українській». В українській історичній пам’яті постать Хмельницького сильно відрізняється.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford and Portland, OR, 2010), vol. I, 30;
  • Moshe Rosman, "Dubno in the wake of Khmel'nyts'kyi," in Jewish History, vol. 17: 239–255 (2003);
  • Shaul Stampfer, "Gzeyres Takh Vetat," YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe (2010).

1650–1660-ті рр.

Євреї, які були змушені прийняти православ’я під час повстання під проводом Богдана Хмельницького, отримали дозвіл польського короля Яна II Казимира повернутися до юдаїзму. Це було винятковим кроком, бо церква трактувала навернення або повернення до юдаїзму як відступництво і до 1768 року карала смертю.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford and Portland, OR, 2010), vol. I, 23.

1665–1670

Коли Саббатай Цві проголосив себе месією, його з великим ентузіазмом сприйняли в усьому єврейському світі, зокрема в Україні, хоча було й чимало скептиків. Цві стверджував, що масові вбивства 1648 року в Україні були «муками народження Месії». Згідно з пророцтвами, вони мали передувати епосі спасіння. Переконані в правдивості цих заяв представники єврейських громад, зокрема львівської, їздили на зустріч із Саббатаєм Цві, коли він перебував у в’язниці в Туреччині. Однак ентузіазм змінився розчаруванням, коли Цві під загрозою смертної кари з боку турецької влади прийняв іслам у 1666 році. Тоді керівні органи єврейських громад Речі Посполитої з 1670 року почали відлучати від громади наполегливих прихильників саббатіанства.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford and Portland, OR, 2010), vol. I, 138, 141.
  • Michał Galas, "Sabbatianism," YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe (2010).

thirteen

1669

У Києві вийшов об’ємний полемічно-релігійний трактат українською мовою «Месія правдивий», де увагу було сфокусовано на євреях і юдаїзмі. Трактат написав Йоаникій Ґалятовський, видатний очільник Української православної церкви й ректор Києво-Могилянської колегії. Натхненний полемікою проти єврейського лжемесії Саббатая Цві, автор зазначив, що «єврейська єресь звела голову на Волині, Поділлі, у всіх провінціях Малоросії... Нерозумні євреї зраділи й очікували, що месія візьме їх до Єрусалима на хмарі». Цей трактат також містить першу в православній літературі згадку про кривавий наклеп — ймовірно, під західнокатолицьким впливом.

Джерела та пов’язані підрозділи

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford and Portland, OR, 2010), vol. I, 139;
  • Judith Kalik, "Jews, Orthodox and Uniates in the Ruthenian lands," in Polin: Studies in Polish Jewry, Volume 26, Jews and Ukrainians, eds. Yohanan Petrovsky-Shtern, Antony Polonsky (Oxford, 2014), 141–42.

Пов’язані підрозділи
Розділ 4.5  1740–1750-ті рр.

thirteen

1672–1720-ті рр.

На Поділлі, яке тоді перебувало під владою Османської імперії (1672–1699), кілька видатних осіб і навіть рабини єврейських громад продовжували відверто сповідувати саббатіанство. Жовква була основним центром цього захоплення, що спонукало рабинів відлучати від громад членів цієї секти в 1688, 1716 і 1722 роках. Саббатіанство не відразу втратило свої позиції й у низці інших українських містечок: Бучачі, Буську, Глинянах, Городенці, Надвірній, Підгайцях, Рогатині та Сатанові.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford and Portland, OR, 2010), vol. I, 138, 141;
  • Stefan Gąsiorowski, "Zhovkva," YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe (2010);
  • Michał Galas, "Sabbatianism," YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe (2010).

1674

Ченці Києво-Печерської лаври видали «Синопсис» — дуже впливовий підручник історії, який обстоював релігійну, династичну й етнонаціональну єдність східних слов’ян перед загрозами з боку Польщі та Османської імперії. Авторство приписують церковнику та вченому-богослову Київсько-Могилянської колегії Інокентію Ґізелю, але текст доопрацювали після його смерті. У підручнику Московію представлено як державу-спадкоємницю Київської Русі — як припускають дослідники, з метою заручитися захистом і допомогою московського царя. Парадоксально, але ця праця київського священнослужителя стала відправною точкою для російської імперської історіографії й основним підручником історії в школах Російської імперії, витримавши до 1836 року 19 перевидань. Історик Зенон Когут завважив, що в цій найпопулярнішій, але зорієнтованій на Московію історії східних слов’ян повністю проігноровано козацькі війни, постать Богдана Хмельницького та масові вбивства євреїв у середині XVII століття.

Джерела

  • Serhii Plokhy, The Gates of Europe (New York, 2015), 75–77, 360;
  • Paul Robert Magocsi, Ukraine: An Illustrated History (Toronto, Second Edition, 2007), 106;
  • Zenon E. Kohut, "The Khmelnytsky Uprising, the image of Jews, and the shaping of Ukrainian historical memory," Jewish History, vol. 17 (2003), 142–143.

1686–1770

Протягом перших тринадцяти років (1687–1700) правління Івана Мазепи в Гетьманщині розвитку православної церкви сприяла соціальна стабільність, економічне зростання та широка підтримка культурної діяльності, що охоплювала будівництво й реконструкцію кількох православних церков та монастирських комплексів у стилі, який отримав назву українського (козацького) бароко.

Етнічні українці домінували в церковному й інтелектуальному житті Росії XVIII століття. Києво-Печерська лавра мала власну друкарню та впливову іконописну школу, а в православну музику українці внесли багатоголосся.

Читати більше...

Однак інші події послабили статус Православної церкви в Україні. У 1686 році Київську православну митрополію, яка раніше була в юрисдикції Вселенського патріарха в Константинополі, перепідпорядкували Російській православній церкві в Москві. До 1770 року титул київського митрополита став здебільшого почесним — це сталося після того, як російський цар провів реформи, що перетворили православну церкву на інструмент державної політики. Процес підпорядкування православної церкви державі розпочався 1721 року, коли цар Петро I скасував посаду патріарха, замінивши її колегіумом, відомим як Священний синод. Синод очолював світський чиновник (оберпрокурор), який підпорядковувався безпосередньо цареві.

Джерела

1692–1800-ті рр.

Через 120 років після запровадження слов’янського книгодрукування у Львові було відкрито першу єврейську друкарню на українських землях — у Жовкві 1692 року. Це був єдиний центр єврейського книгодрукування в Речі Посполитій до 1780-х років. Друкарню заснував Урі (Фебус) Бен Аарон га-Леві (також відомий як Урі Вітценгаузен), єврейський друкар з Амстердаму. Далі його справу продовжували протягом кількох поколінь його нащадки — спершу в Жовкві, а згодом у Львові. Єврейські жовківські видання прикметні однією хитрістю: на титульних сторінках великими літерами надруковано назву використаного шрифту (AMSTERDAM), щоб пов’язати ці видання з відомою єврейською друкарнею, що процвітала тоді в Амстердамі, а місце публікації (Żółkiew) подано набагато меншими літерами. Жовква мала майже монопольне становище у сфері єврейського книговидання в 1700-х роках, яке вона, однак, почала втрачати, щойно постали єврейські друкарні в Луцьку, Львові, Корці в 1780-х роках, а також у Дубні, Полонному, Славуті та Острозі в 1790-х роках.

Джерела

1700-ті рр.

У XVIII столітті місто Чуфут-Кале в Криму стало головним караїмським культурним центром завдяки єврейським друкарням і зусиллям створити караїмську тюркську літературну мову — спершу  з використанням єврейського алфавіту, а згодом російської та латинської (польської) абеток. Через обмежений ринок — спільнота караїмів невелика — більшість цих друкарень проіснували недовго.

Джерела

  • Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 183.

1730–1740-ті рр.

У цей період в Карпатах поширилася напади на поміщицькі садиби з боку опришків, які об’єднувалися в невеликі формування й діяли подібно до Робін Гуда, хоча це явище з’явилося століттям раніше. Опришками ставали невдоволені селяни, вівчарі, а інколи й ті, хто уникав призову. Опришки грабували маєтки землевласників й іноді роздавали здобич серед бідного селянства. Їхні легендарні справи під проводом найвідомішого ватажка Олекси Довбуша романтизовано в місцевому фольклорі. Ввійшли вони й до єврейського фольклору. В обох фольклорних традиціях містяться оповіді про зустрічі двох визначних сучасників, котрі ходили Карпатами, — Довбуша та Баал Шем Това («Бешта»), легендарного єврейського святого чоловіка, від вчення якого бере початок хасидизм. За хасидською легендою, Баал Шем Тов свого часу захистив Довбуша від переслідування з боку влади, а Довбуш на знак вдячності подарував Бештові цінну люльку.

Джерела

  • Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 311–312;
  • Larisa Fialkova, "Oleksa Dovbush: An Alternative Biography of the Ukrainian Hero Based on Jewish Sources," Fabula 52 (1/2) (2011): 92–108;
  • Boris Czerny, Contes et récits juifs et ukrainiens du pays houtsoule (Editions Petra, Paris 2018), 115–116.

seventeen

1742–1790-ті рр.

Ізраель бен Еліезер, більш відомий як Баал Шем Тов (букв. «Власник доброго імені», акронім «Бешт»), — харизматичний цілитель, чудотворець і релігійний містик, від вчення якого бере початок хасидський рух, — отримав запрошення приїхати й жити в Меджибожі в ролі місцевого кабаліста, цілителя й очільника бейт мідрашу (дому навчання). Легенди описують життя Бешта до приїзду в Меджибіж: як він мандрував, проповідував і зцілював людей на Поділлі, як шукав єднання з Богом і природою в Карпатах і дізнавався про цілющі властивості рослин від місцевих селян.

Архівні документи щодо його перебування в Меджибожі засвідчують, що він був поважним членом місцевої єврейської громади, а не бунтарем проти усталеного релігійного й соціального порядку, як це зображено в деяких описах його життя. Після смерті Бешта в 1760 році залишилося вузьке коло його послідовників. Саме завдяки їм хасидський рух постав і швидко поширився після 1772 року.

Читати більше...

Твори учнів свідчать, що Бештове новаторство полягало у відродженні традиційної релігійної практики та повсякденного духовного життя завдяки ширшому впровадженню духовності, поклонінню в радості, визнанню цінності простого народу й відданості харизматичному духовному лідеру (цадику, або ребе). Як зазначила дослідниця Ада Рапопорт-Альберт, «хасидизм ... звів воєдино два діаметрально протилежні полюси людського досвіду: надзвичайно особисту, відлюдну містичну втечу зі світу та енергійну залученість до земних людських справ».

Україну називають «колискою хасидизму», бо цей рух виник і розквітнув на українських землях. Його засновники спочатку зіткнулися з запеклим опором з боку впливових рабинів (яких називали міснагдім, тобто «опоненти»), зокрема Гаона з  Вільна. Сильну негативну реакцію можна пояснити почасти травматичним досвідом єврейського світу, пов’язаним із лжемесіями, та практиками, що їх вважали вульгаризацією Кабали, негожим, надто ентузіастичним способом поклоніння й применшенням ролі знання релігійних текстів. Однак поява кількох харизматичних хасидських лідерів, які сформулювали переконливі й водночас заспокійливі послання зрештою відкрила шлях до широкого прийняття й поширення хасидизму в Смузі осілості та за її межами. До цих лідерів належить Менахем Наум Чорнобильський (1730–1797), Шнеур Залман із Ляд (1745–1813), засновник хабадського хасидизму Леві Іцхак із Бердичева (1740–1810) та Нахман із Брацлава (1772–1810).

Джерела та пов’язані підрозділи

  • Moshe Rosman, "Ba'al Shem Tov," YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe (2010);
  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford and Portland, OR, 2010), vol. I, 151–52, 154, 156.

Пов’язані підрозділи
Розділ 6.4  1790–1820-ті рр.
Розділ 5.4  1815–1867

seventeen

1756–1760

Яків Франк, який проголосив себе месією, народився на Поділлі. На зборах рабинів у Бродах Франка та його найближчих послідовників відлучили від громади за проповідування єретичних доктрин (наприклад, «очищення через переступ») та заохочення до негідної поведінки (зокрема до розпусних оргій), що було відвертим порушенням єврейських релігійних заборон.

Після того, як відлучення підтвердила Рада земель, рабини звернулися до ієрархів Римо-католицької церкви по підтримку у викоріненні цієї єресі. Однак послідовники Франка переконали духівництво, що справжньою причиною переслідування з боку євреїв була спорідненість франкізму з християнськими віруваннями. У 1757 році католицький єпископ Кам’янець-Подільського Миколай Дембовський влаштував громадський диспут між франкістами й сорока рабинами, яких змусили взяти участь у цьому заході під загрозою тілесних покарань. Франкістів прогнозовано оголосили переможцями, а єпископ Дембовський, ставши архієпископом Львова, наказав спалити Талмуд у цьому місті. В другому диспуті, який відбувся у Львові 1759 року, франкісти знову підкреслили схожість своїх вірувань із християнством, але дистанціювалися від спроб довести, що Талмуд вимагає від євреїв використовувати християнську кров у ритуальних цілях.

Читати більше...

Внаслідок дебатів франкістів почали розглядати як кандидатів на перехід у католицизм. Франк разом із приблизно 600 прихильниками прийняв римо-католицьку віру у Львові під час помпезної церемонії відразу після другого диспуту. Наступного року вихрестилися ще понад тисяча його послідовників. Однак незабаром стало очевидно, що навернення Франка було частиною грандіознішого месіанського плану. Його заарештували, церковний суд у Варшаві засудив Франка за єресь, і його ув’язнили в монастирі в місті Ченстохова, тоді як чимало його послідовників поповнили ряди польської католицької шляхти.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford and Portland, OR, 2010), vol. I, 148–149;
  • Pawel Maciejko, "Frankism," YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe (2010).