chapter politics

3.1 - Політика

chapter politics
one

1340–1500-ті рр.

Велике князівство Литовське

В той час як Польща закріплювала своє панування над Галичиною, іншу половину руського князівства, Волинь, завоювала Литва (1340-ті рр.). Протягом наступних двох десятиліть литовці успішно кинули виклик Золотій Орді (1362 р.) й приєднали не лише колишні князівства Київської Русі, а й степові землі, й зрештою сягнули берегів Чорного моря. Тоді більшість українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського.

Боротьба за владу у Великому князівстві Литовському, яка збіглася з кризою наступництва на польському троні в 1380-х роках, розв’язалася шлюбом литовського князя Ягайла й польської королеви Ядвіги. Шлюб започаткував поступове об’єднання Королівства Польського й Великого князівства Литовського та перехід Ягайла й більшої частини литовської еліти з язичництва й східного християнства в римо-католицизм. До того ж Ягайло мусив пристати на вимоги польської шляхти й визнати її привілеї (як-от звільнення від податків та виняткове право обіймати ключові адміністративні посади).

Читати більше...

З передчасною смертю Ядвіги (1399) династичний зв’язок між Литвою й Польщею перервався, однак лише на короткий час: литовські бояри обрали великим князем Казимира IV (пр. 1440–1492), сина Ягайла від пізнішого шлюбу. Пізніше він став королем Польщі (пр. 1447–1492). Протягом наступних десятиліть польську адміністративну структуру (воєводства), вже встановлену в Галичині до 1440 року, поступово запровадили також на Київщині (1471), Волині (1566) та Брацлавщині (1566).

На цих землях католицька шляхта мала значну перевагу над руською православною шляхтою, але остання повстала в 1430–1434 роках і виборола повні політичні права. Однак у Галичині під владою Польщі православна руська знать дедалі більше втрачала свій статус. Низка православних бояр, які раніше мали значний політичний вплив, були змушені покинути регіон, а на їхнє місце прийшли польські чиновники, а католицькій шляхті було надано великі земельні ділянки. У відповідь руська знать уклала союзи з православними молдавськими правителями (1457–1504) й піднялася на боротьбу. До повстання 1490–1492 років, що його зорганізував і очолив місцевий селянин Петро Муха, долучилося майже 10 тис. молдавських і руських селян, а також дрібна шляхта й містяни. Ця спроба повалити польське панування в південній Галичині виявилася невдалою.

В середині 1500-х років правителі Московії почали діяти у відповідності до своєї тези про те, що вони є нащадками Рюрика, якого проголосили засновником Київської Русі, а отже законними спадкоємцями території Київської Русі. Загроза з боку Московії та здобуття Іваном Грозним (пр. 1547–1584) кількох прикордонних опорних пунктів Литви (зокрема Чернігова) привели до другого етапу дедалі тіснішого зближення Литви з Польщею.

Джерела та пов’язані підрозділи

  • Paul Robert Magocsi, Ukraine: An Illustrated History (Toronto, Second Edition, 2007), 57, 63–64, 157;
  • Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 136–140;
  • Serhii Plokhy, The Gates of Europe (New York, 2015), 359;
  • "Mukha rebellion," Internet Encyclopedia of Ukraine (1993).

Пов’язані підрозділи
Розділ 3.4  1370–1430-ті рр.

one

1507

Великий князь литовський і король польський Сигізмунд I надав євреям охоронну хартію, яка передбачала право євреїв сповідувати свою релігію, звільнення від юрисдикції муніципальної влади та захист від фізичного нападу. Щоб надати хартії важливості й підкреслити її давність, документ датували заднім числом (1388 роком) і приписали великому князю Вітовту (пр. 1392–1430), першому католицькому правителю Литви.

Хартія кидає світло на статус євреїв в ієрархічній структурі середньовічного європейського феодального суспільства. Вона показує, як Магдебурзьке право X століття (що стосувалося міських привілеїв) впроваджували в багатьох містах Східної та Центральної Європи.

Джерела

  • Omeljan Pritsak, "The Pre-Ashkenazic Jews of Eastern Europe in Relation to the Khazars, the Rus' and the Lithuanians," in Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective, Peter Potichnyj & Howard Aster, eds. (Edmonton, 1988), 16–17.

three

1539

Власники приватних міст (що становили понад половину міст держави) отримали виключну юрисдикцію над єврейськими громадами. Це стало джерелом особливого симбіозу: шляхта користувалася послугами євреїв для управління своїми маєтками, а євреї покладалися на шляхту в плані захисту й засобів до існування. Як зауважив канцлер Сигізмунда І, «навряд чи знайдеться магнат, який не передає управління своїми маєтками єврею і не захищає їх від будь-яких кривд, реальних чи вигаданих, із більшою ревністю, ніж християн». Система оподаткування, оренди й монополії на торгівлю алкоголем, пов’язані з таким укладом, стали джерелом напруження між групами населення й викликали епізоди насильства.

Джерела та пов’язані підрозділи

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford and Portland, OR, 2010), vol. I, 35.

Пов’язані підрозділи
Розділ 4.3  1569–1600-ті рр.

three
five

1449–1783

Кримське ханство

Наступники монгольської Золотої Орди утворили власне ханство вздовж північного узбережжя Чорного моря на Кримському півострові та в південноукраїнських степах. Кримське ханство стало протекторатом Османської імперії в 1475 році, після того, як завойовник Константинополя султан Мехмед II (пр. 1451–1481) вигнав генуезців з кримського узбережжя. За османського панування портове місто ханства Кефе (раніше Кафа, сьогодні Феодосія) на початку XVII століття стало одним з найбільших міст Східної Європи та великим центром работоргівлі.

Читати більше...

До керівної еліти Кримського ханства належала династія Ґірeїв (прямих нащадків Чингісхана), що базувалася в Бахчисараї, та їхні союзники — очільники татарських племінних кланів, які контролювали великі території в кримських степах і гірських районах. Найважливішими для української історії були племена ногайців, які домінували в південних степах України. Частина ногайських татар прийняла номінальну васальну залежність від Кримського ханства наприкінці XVI століття. Хоча ногайці часто повставали проти Кримського ханства, вони виконували корисну, з погляду ханства, функцію — перешкоджали стабільному слов'янському заселенню степів і були ключовими постачальниками рабів на кримський ринок.

Ногайці регулярно здійснювали набіги на східнослов'янське населення, захоплюючи сотні тисяч людей для продажу їх у рабство в порту Кефе — Кримське ханство здійснювало масову торгівлю невільниками з Османською імперією. Як наслідок, значна частина степів знелюдніла, стала нічиєю землею, відомою під назвою «Дике поле». Річ Посполита й Московія розглядали ці землі як прикордонну територію під контролем кочівників і наймали прикордонних жителів (які стали відомі під назвою «козаки») для охорони цього неспокійного простору.

Джерела та пов’язані підрозділи

  • Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 179–180, 187–188;
  • "Nogay Tatars," Internet Encyclopedia of Ukraine (2014).

Пов’язані підрозділи
Розділ 4.1  1550–1630-ті рр.

five