Релігійна ворожість до євреїв та юдаїзму, які стали поширеними в західних частинах Речі Посполитої, до середини століття проявилася серед польського католицького населення на українських землях у низці судових процесів щодо кривавого наклепу. Сумнозвісний кривавий наклеп — фальшиве звинувачення в тому, що євреї вбивали християнських дітей, аби використати їхню кров у ритуальних цілях — призвів до насильства проти євреїв у західноєвропейських країнах (зокрема Англії та Франції) з XII століття й дістався Польщі до середини XVI століття. У кількох містах відбулися судові процеси. У Заславі на Волині вісьмох євреїв засудили до жахливої смерті катуванням у 1747 році. Тринадцятьох євреїв охрестили в Житомирі 1753 року після суду за обвинуваченням у ритуальному вбивстві й вибитих під тортурами зізнань. У 1756 році один з обвинувачених у ритуальному вбивстві у Ямполі (історичний регіон Поділля) врятувався. Скоординованими зусиллями єврейських громад його відправили до Риму просити в Папи Римського Бенедикта XIV захисту євреїв від звинувачень у ритуальних вбивствах у кількох інших містах. І Бенедикт XIV, і новий Папа Римський Климент XIII офіційно засудили звинувачення й вступилися за євреїв перед польським королем, заявивши, що «немає жодних доказів того, що євреї повинні додавати людську кров до свого прісного хліба, який називається маца». Попри те, що папський указ та супровідні документи були опубліковані в польській та європейській пресі, звинувачення продовжувались.