chapter politics

6.3 - Економіка та суспільство

chapter politics

1807

Переслідуючи мету відвернути євреїв від сільського господарства й торгівлі спиртними напоями, російський уряд наказав вигнати їх із сіл. Основну масу вигнаних євреїв потім поселили на сільськогосподарських землях півдня України. У Херсонській губернії було створено чотири колонії єврейських землеробів, які налічували триста сімей (2000 осіб). Проєкт виявився вдалим. До 1897 року на півдні України налічувалося 23 тис. єврейських сімей (43 531 чоловік, а загалом близько 100 тис. осіб). Південна Україна стала місцем найзначнішого сільськогосподарського єврейського поселення у світі до постання руху кібуців у Палестині в 1920-х роках.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010) I, 349;
  • Aleksei Miller, “Imperiia Romanovykh i evrei,” in Imperiia Romanovykh i natsionalizm (Moscow, 2006), 109-110.

Віз з єврейськими мігрантами
Віз з єврейськими мігрантами

1819–1830-ті рр.

Одеса

Місто Одеса, що стрімко розвивалося, стало вільним портом, приваблюючи комерсантів і нових поселенців. Галицькі євреї добре пристосувалися до жорсткого конкурентного середовища динамічного портового міста, особливо в банківській сфері й торгівлі зерном. За словами єврейського купця й письменника Йоахима Тарнополя (1810–1900): «Галичани зазвичай працюють банкірами, купцями чи посередниками... Їхні зв’язки з Санкт-Петербургом, Бродами й Бердичевом, широке коло зв’язків із деякими великими фінансистами в Європі, а також турбота про своєчасне виконання зобов’язань дали їм змогу здійснювати всі банківські операції Одеси». До 1830-х років євреї стали домінувати в ролі посередників в одеській торгівлі зерном.

Джерела

  • Serhii Plokhy, The Gates of Europe (New York, 2015), 361;
  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010) II, 176.

Єврейська вулиця в Одесі
Єврейська вулиця в Одесі
«Одеські єврейські купці», ілюстрація з книжки Петра Артамова «La Russie historique, monumentale et pittoresque» (Росія історична, монументальна й мальовнича, Париж, 1862–1865 рр.). Одеса — місто, де розвивався зерновий порт, — стала важливим центром для "маскілім".
«Одеські єврейські купці», ілюстрація з книжки Петра Артамова «La Russie historique, monumentale et pittoresque» (Росія історична, монументальна й мальовнича, Париж, 1862–1865 рр.). Одеса — місто, де розвивався зерновий порт, — стала важливим центром для "маскілім".

1820–1850-ті рр.

Державні селяни й кріпаки

Селянство в цей період було найбільшим соціально-економічним прошарком у Наддніпрянській Україні. До реформ 1860-х років селянство складалося з двох окремих і юридично диференційованих груп — державних селян і кріпаків. Державні селяни були зобов’язані сплачувати різні податки й виконувати повинності на користь держави, наприклад, на будівництві та ремонті доріг. Натомість кріпаки на державних землях, наданих в оренду місцевій шляхті, були зобов’язані працювати на своїх поміщиків. До 1837 року державні селяни вже мали змогу купувати землю в держави з повним правом власності, а їхні трудові повинності були скасовані. Проте на кріпаків, які перебували у власності поміщиків (дворян, козаків чи церкви), продовжував покладатися обов’язок виконувати повинності.

Читати більше...

Кріпаки в царській Росії мали свободу пересування до 1783 року, коли імператриця Катерина II видала указ у відповідь на вимоги місцевого російського дворянства та козацької шляхти. Указ надавав останнім контроль над їхніми селянами в обмін на зобов’язання сплачувати новий подушний податок. Переважна більшість кріпаків виконувала свої повинності у вигляді обтяжливої панщини, яка могла становити від трьох до шести днів на тиждень. До 1840-х років поміщики поставили багатьох кріпаків (близько 25 % на Лівобережній Україні) до роботи на заводах і фабриках, створивши ще один прошарок — безземельних кріпаків.

Джерела

  • Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 337–339.

1820–1860-ті рр.

Ринки як місця українсько-єврейської взаємодії

З початку 1800-х років і протягом цього періоду російська влада вживала адміністративних заходів щодо заборони здавання маєтків в оренду євреям і вигнання їх із сільської місцевості. Однак у 1840-х роках євреї все ще могли орендувати таверни та корчми навіть там, де єврейське поселення було обмежене, наприклад, у Києві та Харкові. У штетлах (невеликих містечках у Смузі осілості зі значним єврейським населенням), оточених численним українським сільським населенням, місцеві ринки стали ключовим місцем українсько-єврейської взаємодії.

Читати більше...

Кількість промислових підприємств Наддніпрянської України зросла з 200 у 1793 р. до 779 у 1832 і до 2329 у 1860. Процвітали фабрики з виробництва дистильованого спирту, мила, металевих і шкіряних виробів, скла, паперу й особливо текстилю, а також цукроварні та тютюнові фабрики. Серед власників заводів у 1832 р. 47 % були росіянами, 29 % — українцями, 17 % — євреями.

Живучи здебільшого в містах, євреї переважно тримали невеликі крамниці та майстерні, а також займалися торгівлею, банківською справою та промисловістю. На Правобережній Україні серед цехових купців загалом домінували євреї. Згідно з переписом 1897 року, у дев’яти «українських» губерніях із 67 709 офіційно зареєстрованих купців (включаючи їхні сім’ї) 56 % були євреями, за ними йшли росіяни (30 %) та українці (7 %). Євреї становили більшість купців у всіх цих губерніях, крім Харківської, де росіян і українців було більше: 3965 росіян (64,2%), 1126 українців (18,2%), 748 євреїв (12%).

Джерела

  • Judith Kalik, "Leaseholding," YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe (2010);
  • Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 347, 358;
  • О.М. Донік, Чисельність та етнічно-конфесійний склад купецтва України в XIX – на початку XX ст. // Український історичний журнал, 5 (2009), 74–76.

Єврейський крамар й український покупець (гравюра ХІХ ст.)
Єврейський крамар й український покупець (гравюра ХІХ ст.)
«Ярмарок в Україні». Картина Василя Івановича Штернберга, 1836 р. Щорічні ярмарки й щотижневі ринки були основними місцями українсько-єврейської взаємодії.
«Ярмарок в Україні». Картина Василя Івановича Штернберга, 1836 р. Щорічні ярмарки й щотижневі ринки були основними місцями українсько-єврейської взаємодії.

1820–1860-ті рр.

Караїми й кримчаки

Імперська влада провела юридичне розмежування між караїмами та євреями-рабиністами й надала караїмам особливі привілеї, зокрема звільнення від подвійного податку (яким обкладали єврейське населення) і звільнення від обов’язкової військової служби (1827). Як наслідок, деякі караїми змогли накопичити багатства. У 1863 році караїмів зрівняли в правах із християнськими підданими царя. До кримчаків російська влада теж ставилася доброзичливо. Цю крихітну громаду ремісників не підозрювали в нелояльності, як кримських татар, і не вважали комерційними конкурентами, як кримських греків і вірменів.

Джерела

  • Golda Akhiezer, "Karaites," YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe (2010);
  • Michael Zand, "Krymchaks," YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe (2010);
  • Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto: University of Toronto Press, Second Edition, 2010), 183–184.

Караїми Феодосії, XIX ст. (Літографія Оґюста Раффе, 1837 р.)
Караїми Феодосії, XIX ст. (Літографія Оґюста Раффе, 1837 р.)

1850-ті рр.

Перший єврейський банкір Російської імперії Ізраїль Гальперн утвердився у Бердичеві, важливому ринковому містечку Поділля. Інші банківські та торгові фірми, як-от «Ефруссі», «Гурович» і «Трахтенберг», переїхали до Одеси, коли у 1860-х роках Бердичів втратив свою роль.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010) II, 184.

Вітрини єврейських крамниць у Бердичеві, поч. XX ст.
Вітрини єврейських крамниць у Бердичеві, поч. XX ст.

1851

Кількість єврейських землеробів зросла з 3600 у 1830 році до 15500 у 185, майже половина жила в Херсонській губернії.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010) I, 386.

Єврейські землероби в сільськогосподарському поселенні Львове Херсонської губернії
Єврейські землероби в сільськогосподарському поселенні Львове Херсонської губернії

1850–1890-ті рр.

Економічна політика російського уряду призвела до зубожіння більшості єврейських купців і появи невеликої групи заможних торговців. До цього спричинилася, зокрема, заміна сезонних ярмарків постійними ринками та створення адміністративних бар’єрів для традиційних торгових зв’язків. Ярмарок тих часів в Україні описували так: «кожного єврейського гуртового купця оточує сотня малих торговців — бідних євреїв, які беруть товар із гуртового магазину для продажу... надаючи комерції якоїсь гарячкової жвавості». За даними Єврейського колонізаційного товариства, у 1898 році бідняки становили 17 % єврейського населення у Волинській та Чернігівській губерніях та 20 % у Катеринославській, Київській, Подільській, Полтавській та Херсонській губерніях.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010) I, 388.

«Два євреї: багатий і бідний». Картина Наташі Туровської, 2005 р.
«Два євреї: багатий і бідний». Картина Наташі Туровської, 2005 р.

1850–1851

Скасування єврейської автономної адміністрації в 1844 році сильно вплинуло на цілісність єврейських громад у Смузі осілості, деякі групи навіть подали петиції про відділення від громади. З такими проханнями зверталися єврейські ремісники Дубна, Білої Церкви та Володимира-Волинського (нині Володимир). Як заявили члени єврейської гільдії ремісників у Білій Церкві, вони хотіли «скинути ярмо єврейської громади, яка, за своїми давніми традиціями, з презирством дивиться на ремісників і забирає в них надто велику частку податків і рекрутів». Подібне клопотання про відокремлення подали єврейські купці в Кременчуці.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010) I, 373.

1858

Князь Іларіон Васильчиков — Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор, виступав за те, щоб єврейським майстрам-ремісникам дозволили переїхати вглиб Росії. Ці думки, подані в доповіді імператорському міністру внутрішніх справ, були відхилені на користь більш поступових і обмежених заходів.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010) I, 396.

Князь Іларіон Васильчиков, фотографія Івана Гудовського (1850-ті рр.)
Князь Іларіон Васильчиков, фотографія Івана Гудовського (1850-ті рр.)

1860-ті рр.

Російські поміщики продовжували наймати євреїв як орендарів на українських землях. За оцінкою 1868 р., євреї орендували 701 із 5143 їхніх маєтків у Києві, Волині та Поділлі.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010) I, 423.

Маєток Качанівка, Чернігівська губернія
Маєток Качанівка, Чернігівська губернія

1860–1870-ті рр.

Економічні реформи Олександра II відкрили можливості для кількох груп євреїв. Близько 100 єврейських купців першої гільдії мали право жити й торгувати у внутрішніх провінціях Росії нарівні з російськими купцями за умови, що вони зберігали членство в першій гільдії та сплачували внески щонайменше десять років. Випускникам університетів дозволялося оселитися будь-де в імперії та вступати на державну службу. До 1879 року обмеження на проживання також були зняті для фахівців із технічними дипломами, включаючи фармацевтів, стоматологів, помічників лікаря та акушерок.  У цей період декілька євреїв зажили великих статків, однак переважна більшість ледве зводила кінці з кінцями.

Читати більше...

У цей період окремі євреї стали помітними в банківській справі й торгівлі та в певних галузях промисловості. Наприклад, вони  тримали винокурні, лісопильні, тютюнові фабрики, були активні в залізничному й міському будівництві, виробництві цегли та свічок, а також у текстильному виробництві. До 1890-х років чверть всього цукру в Російській імперії вироблялася на заводах, які належали київському промисловцю і єврейському меценату Ізраїлю Бродському та його синам Лазарю та Леву. Неєврейські цукрові промисловці, як-от українські Терещенки та російські Бобринські, часто діяли в набагато більших масштабах, ніж їхні єврейські колеги, але не були настільки активно залучені в маркетингову складову бізнесу. Наприклад, Бродські та ще кілька єврейських цукрових магнатів відігравали ключову роль у щорічному Київському контрактовому ярмарку, а після 1873 року на Київській біржі. Інші київські єврейські підприємці, як-от Давид Марголін, заробили статки в млинарстві та судноплавній промисловості.

Найбагатші євреї привертали найбільшу увагу, тоді як переважна більшість євреїв намагалася заробляти на життя дрібною торгівлею й підприємництвом та ремеслами. Негативний наслідок досягнень і великої ваги окремих євреїв в економіці регіону полягав у тому, що євреїв загалом стали розглядати як спекулянтів і покладати на них відповідальність за негаразди індустріалізації, хоча переважна більшість євреїв жила скромно, часто на межі з бідністю.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010) I, 398;
  • Yohanan Petrovsky-Shtern and Antony Polonsky, Polin: Studies in Polish Jewry, Volume 26, Jews and Ukrainians, (Oxford, 2014), 16;
  • Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 360;
  • Natan M. Meir, Kiev, Jewish Metropolis: A History, 1859–1914 (Indiana University Press, 2010), 39–40.

1870–1900-ті рр.

У 1870 році на південь України приїхав валлійський підприємець Джон Джеймс Юз. Він заснував металургійний завод, започаткувавши розвиток Донецького промислового басейну та давши поштовх трудовій міграції росіян в Україну. Піднесення вугільної промисловості вздовж річки Донець, де було розвідано більшість запасів вугілля, спричинило демографічний бум у регіоні — переважно завдяки російським переселенцям.

Читати більше...

Близько 80 % робочої сили становили трудові мігранти, які часто прибували з Росії. За переписом 1897 року 79 % робітників металургійних комбінатів у Донбасько-Дніпровському регіоні не були українцями. Місцеві українські селяни воліли шукати роботу коло землі або на більш традиційних промислових підприємствах, як-от винокурнях. Промисловий розвиток краю посилився з будівництвом залізниць, що з’єднували його з центральною Росією і з морем, і ще більше — з будівництвом першої Катерининської (1884 р., нині Придніпровська) і другої Катерининської (1902 р.)залізниці, що сполучили Донбас із Криворізьким залізорудним басейном.

Джерела

  • Serhii Plokhy, The Gates of Europe (New York, 2015), 362;
  • Volodymyr Kubijovyč, "Donets Basin," Internet Encyclopedia of Ukraine (1984);
  • Charters Wynn, Workers, Strikes, and Pogroms: The Donbass-Dnepr Bend in Late Imperial Russia, 1870–1905 (Princeton: Princeton University Press, 1992), 45–47.

1881–1894

Звинувачення єврейських власників корчем у надмірному пияцтві та зубожінні селян — поширена тема серед галицьких реформаторів ХІХ століття — мала свої паралелі в підросійській Україні. Новий міністр внутрішніх справ граф Микола Ігнатьєв створив декілька губернських комісій, а також Єврейський комітет під головуванням свого заступника Д.В. Готовцева. Цей комітет обговорював запропоновані заходи щодо обмеження проживання євреїв у сільській місцевості та заборони торгувати алкогольними напоями. Ці обговорення та відповідь Ради міністрів привели до прийняття Травневих законів 1882 року (діяли до 1917 року), які, зокрема, забороняли євреям купувати чи орендувати сільські землі та вести комерційну діяльність на православні свята. Однак їм не забороняли торгувати спиртними напоями — це стало незаконним для євреїв лише в 1894 році, коли Олександр III схвалив встановлення державної монополії на алкоголь у Смузі осілості.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010) II, 7–12, 16.

1883–1887

Спеціальна Вища комісія з вивчення наявних законів щодо євреїв (комісія Палена) запропонувала більш збалансовану оцінку ролі євреїв в економіці, ніж та, яку подали вороже налаштовані урядовці. Вона пояснювала надмірне представництво євреїв у сфері торгівлі тим, що уряд обмежив для них інші можливості, та появою мережі роздрібної торгівлі в Смузі осілості, яка була розвинута краще, ніж у внутрішніх провінціях імперії. Комісія встановила, що євреї торгували речами, необхідними для сільського населення, що їхня роль на місцевих ярмарках і ринках була переважно корисною і що вони сприяли конкуренції та збереженню низьких цін. Водночас комісія зазначила, що більшість єврейських торговців насправді біднішала.

Читати більше...

Комісія дійшла висновку, що зловживання, які приписували впливу економічної діяльності євреїв, не були унікальними й що вони зникнуть, коли російська економіка стане розвинутішою, а євреї ввійдуть в інші сфери економічної діяльності. Більшість членів комісії підтримали поступове скасування практично всього дискримінаційного законодавства щодо євреїв. Однак цар Олександр III та його близькі радники відхилили їхні рекомендації.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010) II, 11–13;
  • Hans Rogger, Jewish Policies and Right-Wing Politics in Imperial Russia, (Berkeley and Los Angeles, 1996), 63.

1890–1900-ті рр.

Значне зростання міст і промисловості в Наддніпрянській Україні великою мірою оминуло великий прошарок населення — колишніх українських кріпаків. Етнічні українці становили лише 18 % населення восьми найбільших міст, які швидко розвивалися, домінували в міській економіці та на які припадало понад три чверті промислового виробництва та робочої сили Наддніпрянської України.

Читати більше...

Науковці запропонували пояснення цьому феномену. На відміну від російських селян, яких заохочували мігрувати в міста, українські селяни й далі відбували свою панщину працею, а не шляхом сплати грошової ренти. Тому, оскільки все більше росіян ставало кваліфікованими або напівкваліфікованими робітниками, приблизно 93 % (коло 1900 року) українських трудових мігрантів залишалися чорноробочими, а отже, опинилися в невигідному становищі в динамічній промисловій економіці Східної України. Водночас доступ селян до землі ускладнився, оскільки багато хто з них мав сплатити величезні викупні платежі після звільнення з кріпацтва, а зайняті на фабриках і шахтах взагалі не отримували землі. В результаті все більше селян ставали боржниками, безземельними й зубожілими.

Джерела

  • Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 342–343.

1906–1914

Майже чверть київських євреїв у 1906 році були настільки бідними, що потребували благодійної допомоги, щоб мати змогу відсвяткувати Песах. При цьому відсоток фахівців у єврейській громаді міста — юристів, лікарів, письменників, журналістів — був дуже високим (13 %). Цю частину єврейського населення добре представляє Арнольд Марголін, українсько-єврейський політичний діяч, науковець і юрист.

Читати більше...

Протягом попередніх десятиліть відбувалися економічні зміни, які поступово витісняли традиційну економічну діяльність, зосереджену на місцевих ринках, і впливали на соціальне розшарування євреїв у Російській імперії. До найвагоміших змін належали такі: дедалі більша урбанізація після звільнення кріпаків, прокладення залізниці та дрібна індустріалізація, яку фінансував уряд. Переважна більшість євреїв, які протягом століть заробляли собі на прожиття тим, що забезпечували селян товарами й послугами на міських ринках, тепер все більше були змушені шукати інші джерела доходу. Багато з них, зокрема молоді жінки, почали працювати на невеликих фабриках і майстернях у містах і містечках. Більшість євреїв залишалися в нижчому прошарку середнього класу й біднішали, тоді як деяким вдалося увійти до заможного середнього класу, а ще інші піднялися до його верхівки.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010) II, 183;
  • "Margolin, Arnold," Internet Encyclopedia of Ukraine (1993);
  • Michael Stanislawski, "Russia: Russian Empire," YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe (2010).

1910

Євреї займали чільне місце в економіці Одеси. Єврейські компанії контролювали 90 % експортної торгівлі зерном. Євреї володіли більш ніж половиною великих магазинів і торгових фірм міста й домінували у виробництві різноманітної продукції. У 13 з 18 одеських банків євреї були директорами чи членами правління. Водночас серед значної частини одеських євреїв панувала бідність — в місті, яке розвивалося швидкими темпами, знедолені євреї зі Смуги осілості шукали можливостей, які часто виявлялися примарними.

Джерела

  • Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010) II, 177.

У будинку Лібмана розмістилося фешенебельне кафе, яке відвідувала єврейська бізнесова та інтелектуальна еліта Одеси
У будинку Лібмана розмістилося фешенебельне кафе, яке відвідувала єврейська бізнесова та інтелектуальна еліта Одеси

1912–1914

Фотографії, що їх зробив Соломон Юдовін під час етнографічних експедицій під керівництвом С. Ан-ського в Смузі осілості, свідчать про поширеність бідності серед євреїв Поділля та Волині.