бл. 650–250 рр. до н.е.
Скіфи
Україна — край величної краси й природних багатств — часто ставала мішенню набігів сусідніх народів, які прагнули домінувати, та зрештою полюбили землі на північ від Чорного моря. Серед цих давніх переселенців найважливішими були скіфи — кочові племена (як вважають, іранського походження), які стали правити над осілим хліборобським населенням центральної та східної України (приблизно 700–250 рр. до н. е.). Деякі науковці вважають, що осілі хлібороби лісостепової зони, які часто зазнавали нападів щоразу інших кочівників-загарбників, могли бути предками східних слов'ян.
Археологи знайшли в Україні (й сусідніх країнах) артефакти, пов’язані з численним осілим населенням, що жило у великих поселеннях, — так званою Трипільською цивілізацією (бл. 4500–2250 рр. до н. е.), яка відома своєю орнаментованою керамікою, статуетками й загадковими, ймовірно матріархальними релігійними віруваннями. Багато українців вбачають початки своєї давньої історії в цій цивілізації, маючи на увазі, що пізніші напади й міграції привели до змішування, але не витіснили її.
Серед найдавніших етнічних груп, що населяли територію сучасної України були греки, до яких пізніше приєдналися євреї. На думку грецького історика Геродота («батька історії», V ст. до н. е.), скіфське царство було конгломератом етнічних груп і культур, чиї економічні ролі визначалися географією та довкіллям — узбережжям, степом, лісом. Скіфська держава розташовувалася вздовж нижньої течії Дніпра й у кримських степах. В її межах засновано ряд городищ і міст, і піку свого розвитку вона досягла між 350 і 250 р. до н. е.
Читати більше...
Греки й еллінізовані скіфи, які окупували узбережжя, були посередниками в торгівлі між середземноморським світом Греції та віддаленими регіонами. Жителі змішаних лісостепових районів забезпечували основну продукцію для торгівлі — зерно, сушену рибу, рабів. Королівські скіфи — невелика, але войовнича меншість, яка стала керівною елітою, — контролювали торговельні потоки, що проходили крізь степ, забираючи більшу частину доходів. Вони, найпевніше, були власниками золотих скарбів, що їх археологи знайшли в курганах регіону.
Скіфські кочові скотарі, які розводили коней, овець та велику рогату худобу, також населяли степи. Вони торгували з купцями грецьких міст-держав, що процвітали в той самий період навколо Чорного та Азовського морів. До середини III століття до н. е. накотилася нова хвиля кочових племен зі сходу — сарматів, які вигнали скіфських вершників і правили понтійськими степами протягом пів тисячоліття.
Джерела
- Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 28–30;
- Serhii Plokhy, The Gates of Europe (New York, 2015), 5–9;
- "Scythians," Internet Encyclopedia of Ukraine (1993);
- Dan Shapira, "The First Jews of Ukraine," in Polin: Studies in Polish Jewry, Volume 26, Jews and Ukrainians, eds. Yohanan Petrovsky-Shtern, Antony Polonsky (Oxford, 2014), 66.
Грецькі колонії були створені (бл. 650–450 рр. до н. е.) на узбережжі Кримського півострова та прилеглих територіях узбережжя Чорного моря. Більшість із них заснували поселенці, які рятувались від міжусобиць у Греції, зокрема в Мілеті, одній з наймогутніших держав тієї епохи.
Еллінізовані грецькомовні євреї та навернені до юдаїзму оселилися в грецьких колоніях навколо Чорного моря в першому столітті до нашої ери або раніше. Ймовірно, вони були серед тих торговців, які вступали в комерційні відносини з кочовими скотарськими племінними народами в українських степах.
Читати більше...
Ряд колоній були стратегічно розташовані в гирлі річок Дністер, Дніпро та Південний Буг. Вони виступали посередниками в дедалі інтенсивнішій торгівлі (особливо зерном) між українськими степовими та егейсько-середземноморськими ринками й завдяки цьому дали поштовх до розвитку низки успішних міст-держав. Найважливіша з них — Боспорська держава — була федерацією грецьких колоній, яка проіснувала понад чотири століття, поки її не завоювали римляни 63 року до н. е. Її можна вважати першою державною структурою на українських землях.
Імміграція євреїв до Криму була частиною єврейського розселення в елліністичному світі. Археологічні знахідки — зокрема надгробки з написами івритом, руїни синагог та ритуальних ванн — засвідчують присутність євреїв у грецькій колонії Херсонес (Севастополь) у першому столітті н. е. та існування традиційної організованої єврейської громади в кінці IV — на початку V ст. н. е. Перш ніж стати християнським храмом у V ст. н. е., базиліка Херсонесу служила синагогою. Значні єврейські громади також виникли в Пантікапеї (сучасна Керч), столиці Боспорської держави, та в Ольвії, найвідомішій мілетській колонії.
У той час, коли агресивні кочові племена зі сходу продовжували спустошувати українські землі вглиб від моря, прибережні чорноморські міста відродилися й знайшли захист у складі Візантійської імперії, починаючи з часу правління імператора Юстиніана (пр. 527–565 рр. н. е.). Однак у візантійському Херсонесі в цей період держава змусила євреїв прийняти християнство.
Джерела
- Paul Robert Magocsi, Ukraine: An Illustrated History (Toronto, 2007), 13–16;
- Dan Shapira, "The First Jews of Ukraine," in Polin: Studies in Polish Jewry, Volume 26, Jews and Ukrainians, eds. Yohanan Petrovsky-Shtern, Antony Polonsky (Oxford, 2014), 66–68, 77;
- Michael Toch, "Places of Jewish Settlement in the Byzantine Empire (Map 1)," in The Economic History of European Jews: Late Antiquity and Early Middle Ages (Brill Publishers: Leiden, 2012), 265;
- Mark Kupovetsky, "Population and Migration: Population and Migration before World War I," YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe (2010).
650–960
Хозарія
Тюркомовні, первісно кочові хозари здобули контроль над осілим населенням степів і підкорили сусідні племена. Хозарська еліта прагнула миру й торгівлі та була відкрита до іноземних впливів. Було встановлено політичний порядок, відомий під назвою Pax Khazarica — «хозарський мир». У цей період хозари сприяли встановленню стабільності в ширшому регіоні й накопичили багатства, контролюючи торгові шляхи до Середньої Азії й арабського світу та збираючи мито й податки (через васальні відносини) зі слов'ян й інших народів, що перебували під їхнім контролем.
Поліетнічний і багатоконфесійний Хозарський каганат (імперія) надав притулок принаймні двом хвилям єврейських мігрантів, які рятувались від релігійних переслідувань у Візантійській імперії — на початку 720-х та близько 930 р. Це була перша держава на території України, яка офіційно включила євреїв як громадян і надала їм такі самі громадянські права, що й християнам і мусульманам.
Читати більше...
Хоча багато науковців стверджують, що частина хозарської керівної еліти на короткий період могла прийняти юдаїзм, припущення про те, що Хозарія була єврейською державою і що євреї-ашкеназі є нащадками хозар, загалом вважаються необґрунтованими. А проте історія (чи міф) навернення хозар в юдаїзм захопила уяву цілих поколінь авторів. Визначним прикладом тут є впливовий класичний твір «Кузарі» іспансько-єврейського поета й філософа XII століття Єгуди Галеві. Автор задумав свій твір радше як філософський, а не історичний, і використав історію про навернення хозар як тло для обговорення порівняних переваг трьох монотеїстичних релігій і багатоаспектного захисту юдаїзму.
Від початку XIX століття так звана «хозарська гіпотеза походження ашкеназі» викликала значні наукові й популярні дебати. Вона також прислужилася різним цілям — від обстоювання інтеграції євреїв в європейське чи слов’янське суспільство до вивільнення з-під російських антисемітських постанов та геноцидної політики нацистів (у випадку з караїмами) і до недавніх антисемітських та антисіоністських аргументів, покликаних заперечити історичні зв’язки між євреями-ашкеназі й Ізраїлем.
Джерела
- Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 37–38, 45–48;
- Paul Robert Magocsi, Ukraine: An Illustrated History (Toronto, 2007), 13–16;
- Serhii Plokhy, The Gates of Europe (New York, 2015), 18;
- Omeljan Pritsak, "The Pre-Ashkenazic Jews of Eastern Europe in relation to the Khazars, the Rus' and the Lithuanians," in Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective, Peter Potichnyj & Howard Aster, eds. (Edmonton, 1988), 6–8;
- Shaul Stampfer, "Did the Khazars Convert to Judaism?" Jewish Social Studies, 19:3 (Indiana University Press, Spring/Summer 2013), 1–72;
- Shaul Stampfer, "Are we All Khazars Now?" Jewish Review of Books (Spring 2014).