Україна — край величної краси й природних багатств — часто ставала мішенню набігів сусідніх народів, які прагнули домінувати, та зрештою полюбили землі на північ від Чорного моря. Серед цих давніх переселенців найважливішими були скіфи — кочові племена (як вважають, іранського походження), які стали правити над осілим хліборобським населенням центральної та східної України (приблизно 700–250 рр. до н. е.). Деякі науковці вважають, що осілі хлібороби лісостепової зони, які часто зазнавали нападів щоразу інших кочівників-загарбників, могли бути предками східних слов'ян.

Археологи знайшли в Україні (й сусідніх країнах) артефакти, пов’язані з численним осілим населенням, що жило у великих поселеннях, — так званою Трипільською цивілізацією (бл. 4500–2250 рр. до н. е.), яка відома своєю орнаментованою керамікою, статуетками й загадковими, ймовірно матріархальними релігійними віруваннями. Багато українців вбачають початки своєї давньої історії в цій цивілізації, маючи на увазі, що пізніші напади й міграції привели до змішування, але не витіснили її.

Серед найдавніших етнічних груп, що населяли територію сучасної України були греки, до яких пізніше приєдналися євреї. На думку грецького історика Геродота («батька історії», V ст. до н. е.), скіфське царство було конгломератом етнічних груп і культур, чиї економічні ролі визначалися географією та довкіллям — узбережжям, степом, лісом. Скіфська держава розташовувалася вздовж нижньої течії Дніпра й у кримських степах. В її межах засновано ряд городищ і міст, і піку свого розвитку вона досягла між 350 і 250 р. до н. е.