Польська знать на тлі зростання своїх статків пережила культурний та релігійний ренесанс, натхненний італійським відродженням та німецькою й чеською релігійною реформацією. Видатна творчість діячів польського відродження (як-от астронома Миколая Коперника, поета Яна Кохановського й дослідника демократії Анджея Фрича Моджевського), а також досягнення Польщі в літературі, науці, живописі, скульптурі та архітектурі в цей період піднесли репутацію Польщі. Чимало православних руських шляхтичів приваблювала польська культура, а в деяких випадках і римо-католицизм та польська політика.

Контрреформація, що її розгорнула римо-католицька церква у відповідь на поширення протестантської Реформації по всій Європі, сягнула Польщі з приходом католицького монастирського єзуїтського ордена в 1564 році. Тут єзуїти розпочали полемічну кампанію, спрямовану проти не лише протестантів, а й православних. Вони заснували єзуїтські колегіуми (22 на українських землях до 1648 року), братства й друкарні та досягли успіхів у наверненні до католицизму. Єзуїти також сприяли об’єднанню західної (римської) та східної (візантійської) церков. Однак сама ініціатива церковної унії виходила не від римо-католиків, а від православних. В умовах зміни перспектив деякі руські магнати Речі Посполитої та Львівське ставропігійне братство пізніше взяли безпосередню участь у поділі церкви східного обряду в Україні.

Тут можна замислитися над впливом дедалі більшого розбрату й релігійного фанатизму (особливо з боку єзуїтів) на формування ширшого ставлення, зокрема до євреїв.