Заселення східніших українських земель відбувалося під егідою магнатів як руського (українського), так і польського походження, яким король давав офіційні посади та величезні площі землі за умови їх розвитку та залучення поселенців. Яскравим прикладом є руський князь Костянтин Василь Острозький, який станом на 1590 рік володів у Київському, Галицькому та Волинському воєводствах приблизно 1300 селами, 100 містечками, 40 замками та 600 церквами. Через кілька десятиліть родині Вишневецьких належали майже всі лівобережні землі Київського воєводства (з населенням 230 тис. жителів), тоді як на Волині 13 дворянським сім’ям належало 57 % землі.

Польські та руські магнати заохочували селян із густіше заселених західних областей мігрувати до земель, якими вони володіли, пропонуючи їм звільнення від панщини на тривалий період та інші поступки. Вони також запрошували євреїв (й представників інших народів) оселятися й допомагати розвивати економіку в приватних містах, що їх вони засновували, та управляти величезними, нещодавно придбаними маєтками, часто в ролі орендарів. Інколи єврейський орендар мав змогу передати частину орендованих володінь в суборенду, часто іншим євреям, що зрештою привело до утворення єврейських громад.

За оцінками науковців, опублікованими в 1980-х роках, кількість євреїв у чотирьох воєводствах (Волинь, Поділля, Київщина та Брацлавщина) протягом восьми десятиліть після 1569 року зросла в тринадцять разів — з 4 до 52 тисяч. Зростання відбулося завдяки переселенню євреїв, які прибували з Польщі, Литви, Італії, Моравії, Німеччини, оселялися й вели подібний до прикордонного спосіб життя поруч зі своїми неєврейськими сусідами в 115 містах на території України. Згідно з пізнішою оцінкою, до 1648 року в цих самих воєводствах, зокрема на Червоній Русі, було близько 40 тис. євреїв, зосереджених приблизно у 200 громадах.