5.5 - Антисемітизм
1772–1840-ті рр.
Сучасні історики сходяться на думці, що Марія-Терезія була, мабуть, найбільш антиєврейським монархом свого часу. Її антипатія виявилася в політиці, яка створила значні труднощі для євреїв у її державі, включаючи вигнання євреїв з Праги в 1744 році та надзвичайно високі податки з єврейських підданих. У 1777 році вона вкотре підтвердила своє вкрай негативне ставлення до єврейської громадив столиці імперії Відні, зробивши антисемітську заяву, яку згодом часто цитували: «Я не знаю більшої чуми, ніж ця раса, яка через свій обман, лихварство та жадібність доводить моїх підданих до жебрацтва. Тому, наскільки це можливо, євреїв слід тримати якомога далі й уникати їх».
Протягом перших років після анексії Галичини галицькі євреї стали об’єктами дискримінаційної податкової політики Габсбургів, обмежень на місце проживання та виключення з ряду професій. Дискримінаційну політику запровадили імператриця Марія-Терезія та Йосиф II у 1776 році; її здебільшого підтримували (і навіть посилювали) їхні наступники до жовтня 1848 року.
Читати більше...
Найбільш обтяжливим був спеціальний податок толерантності, яким обкладали євреїв, а також вигнання тих, хто не сплачував податків регулярно. Введено й інші спеціальні єврейські податки, наприклад, за реєстрацію шлюбу. У відповідь на тиск міщан запроваджено обмеження на місця проживання для євреїв, внаслідок чого для них виділили спеціальні єврейські райони, схожі на гетто, у Львові, Самборі та Городку. Євреям було фактично заборонено членство в торгових і ремісничих гільдіях. Недоступними для них були й такі професії, як фармацевт (до 1831 року), пивовар, винокур і мельник. Вони не могли бути призначені на посади в державній, міській чи судовій системі й не мали права вчителювати в державних школах.
Хоча австрійські чиновники убезпечували єврейських жителів від погромів, вони активно втручалися в життя єврейської громади, зокрема у формі депортації бідних, і серйозно обмежували їхні засоби до існування.
Джерела
- Marc Saperstein, "In Praise of an Anti-Jewish Empress," Shofar (Purdue University Press, Fall 1987), 20-25;
- Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010), vol. I, 254–257;
- Myron Kapral, "The Jews of Lviv and the City Council in the Early Modern Period," in Polin: Studies in Polish Jewry, Volume 26, Jews and Ukrainians, eds. Yohanan Petrovsky-Shtern, Antony Polonsky (Oxford, 2014), 100.
1850–1900-ті рр.
Римо- та греко-католицькі церкви в Галичині поділяли поширене в той час серед християн ставлення до євреїв. Навіть у другій половині XIX століття католицькі єпископи в Галичині видавали пастирські листи, які відбивали середньовічні християнські упередження щодо євреїв, зокрема сприйняття євреїв як вбивць Христа.
До середини XIX століття в антиєврейський дискурс увійшли модерні соціально-економічні мотиви. Антиалкогольна кампанія, в якій активну роль відігравали священники, часто містила елемент ворожого ставлення до євреїв і підтримку бойкоту єврейських закладів. Освічений священник Михайло Зубрицький відстоював «економічний антисемітизм», зокрема витіснення євреїв із торгівлі, як інструмент досягнення модернізації українців.
Читати більше...
До 1880-х років польський католицизм почав ідентифікувати євреїв як прихильників секуляризації та доктрин (особливо соціалізму), які вважалися ворожими християнству. Подібне ставлення проникло в греко-католицизм на початку ХХ ст.
Джерела
- John-Paul Himka, "Dimensions of a Triangle: Polish-Ukrainian-Jewish Relations in Austrian Galicia," Polin: Studies in Polish Jewry, 12, Israel Bartal & Antony Polonsky, eds. (London/Portland, 1999), 43;
- Andriy Kuzmyak, "Economic tensions between Ruthenians and Jews at the end of the 19th century as depicted in the writings of fr. Mykhailo Zubrytsky," paper presented at the Congress of the European Association for Jewish Studies in Kraków, 2018;
- "Zubrytsky, Mykhailo," Internet Encyclopedia of Ukraine (article updated 2020).
1879–1883
Українська газета «Батьківщина», заснована у Львові з ініціативи Юліана Романчука, пропагувала антисемітські погляди в серії статей. У першій редакційній статті першого номера йшлося про те, що українці Галичини мають «двох страшних ворогів: один з них — хитрий єврей, який смокче нашу кров і гризе наше тіло; другий — пихатий поляк, який переслідує і тіло, і душу». За пропаганду ненависті до євреїв галицька влада заборонила чотири з перших восьми номерів «Батьківщини». Однак у наступні роки, бувши президентом (1899–1907) Національно-демократичної партії, Романчук відкинув антисемітизм і підтримав ідею єврейської національної автономії в складі Австро-Угорщини.
Джерела
- John-Paul Himka, "Ukrainian-Jewish Antagonism in the Galician Countryside During the Late Nineteenth Century," in Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective, Peter Potichnyj & Howard Aster, eds. (Edmonton, 1988), 112;
- Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010), vol. II, 139–140.
1898
У період з лютого по червень 1898 року антиєврейське насильство спалахнуло в 408 галицьких громадах — 21 у східній Галичині, решта — у західних та центральних округах провінції. Виламуючи вікна й двері, групи селян вривалися в заклади, що їх тримали євреї, й випивали велику кількість алкоголю, розбивали келихи, руйнували меблі, спустошували шухляди, нападали на євреїв з палицями та камінням. Основною метою нападників, до яких приєдналися місцеві міщани, був грабіж, дехто вантажив здобич на вози, спеціально привезені для цього в місто.
Читати більше...
Жодного єврея не було вбито під час цих актів насильства; представники влади, які намагалися відновити правопорядок, вбили щонайменше 18 бунтівників та перехожих. До січня 1899 року прокуратура висунула звинувачення 5170 особам. Більшість із них були польськомовними селянами, поденними робітниками, шахтарями та залізничниками. Серед них знайшлися й депутати міської ради, сільські старости, вчителі, чоловіки та жінки різного віку. Суди Галичини розглянули справи щодо 3816 осіб і засудили 2328 до позбавлення волі на строк від кількох днів до трьох років. У насильстві взяло участь порівняно мало українців.
Намагаючись проаналізувати причини антиєврейських заворушень 1898 року та їх наслідки, історик Даніель Уновський знайшов докази існування «сільського світу, повного невігластва, пияцтва та неписьменності, а також середньовічних католицьких забобонів щодо ролі євреїв в оскверненні гостії, ритуальних вбивствах, отруєнні колодязів». Проте Уновський вважає, що заворушення були не лише наслідком галицької відсталості. Додатковим вирішальним чинником стала модерна політична мобілізація, яка дійшла до галицького села — в контексті реформи виборчого права, економічних перетворень та зусиль залучити популярні політичні рухи, використовуючи антисемітизм як інструмент.
Як і в інших європейських країнах на зламі століть, антисемітизм був відкрито виражений у польській політичній культурі, особливо після появи руху польської національної демократії в 1880-х роках. Ця права націоналістична ідеологія стала панівною і серед могутньої польської шляхти в Східній Галичині, для якої модерний політичний антисемітизм став постійним компонентом польського патріотизму. Як зауважує Уновський, «польські селянські політики принесли свої інтерпретації насильства 1898 року в новонароджену Польщу після 1918 року: вони стверджували, що модернізація сільської місцевості на користь християн може відбутися лише за умови виключення євреїв».
Джерела
- Daniel Unowsky, The Plunder: The 1898 Anti-Jewish Riots in Habsburg Galicia (Stanford University Press, 2018), Introduction;
- John-Paul Himka, "Dimensions of a Triangle: Polish-Ukrainian-Jewish Relations in Austrian Galicia," Polin: Studies in Polish Jewry, 12, Israel Bartal & Antony Polonsky, eds. (London/Portland, 1999), 37.
