5.6 - Українсько-єврейські відносини
1840–1890-ті рр.
Ринок і шинок
Поряд із ринком корчма була ключовим місцем зустрічі євреїв та українців. «У єврейських корчмах відвідувачі мали змогу не тільки їсти, курити, танцювати та пити. Вони також обговорювали справи, шукали роботу, укладали угоди, торгували, сваталися, змінювали й годували коней, ремонтували вози, позичали гроші, відпочивали по дорозі на ярмарок, обмінювалися новинами. По суті, корчми функціонували як соціальні клуби.
Джерела
- Paul Robert Magocsi, Yohanan Petrovsky-Shtern, Jews and Ukrainians: A Millennium of Co-Existence (Toronto, Second Edition, 2018), 88.
1846–1848
Селяни й поміщики
Під час революцій 1846–1848 років антиєврейського насильства в Галичині було набагато менше, ніж в інших регіонах Європи. Основний конфлікт у провінції точився між поміщиками й селянами. Коли 1846 року кілька польських шляхтичів у Галичині проголосили революцію проти австрійського панування та спробували залучити до неї польське селянство, обіцяючи скасувати кріпосне право, недовірливі селяни натомість пішли проти власників шляхетських маєтків і повбивали їх. Австрійські солдати зрештою придушили повстання, але вже після того, як селяни фактично звели нанівець останню спробу польського антиавстрійського повстання.
На відміну від поміщиків до місцевих євреїв селяни в цей час мали певну довіру, про що свідчить звернення до євреїв у сільській місцевості, опубліковане в їдишомовній брошурі, виданій у Львові: «До ваших слів прислухаються селяни … тому подбайте, щоб між панами й селянами був мир».
Джерела
- Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010), vol. I, 264;
- Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 433;
- John-Paul Himka, Galician Villagers and the Ukrainian National Movement in the Nineteenth Century (Macmillan Press, 1988), 24, 30.
1848–1860-ті рр.
Галицький трикутник
Галичина стала місцем появи «польсько-українсько-єврейського трикутника», оскільки три національності вийшли на політичну арену з планами, що конфліктували один з одним. Багато галицьких єврейських лідерів брали участь у політичній боротьбі, часто стаючи на бік поляків. Інші єврейські лідери дистанціювалися від польських національних прагнень і зайняли проавстрійську позицію, яка, на їхню думку, збільшила б шанси на здобуття громадянських прав і захист від антиєврейського насильства.
Читати більше...
Обурившись тим, що єврейські лідери підтримали польську справу, новопосталий український політичний провід Галичини — Головна Руська Рада — в червні 1848 року однозначно висловився проти емансипації євреїв. Таке ставлення з боку українських лідерів викликало відштовхнуло асимільованих євреїв, які в той час зверталися до австрійського режиму з проханням про встановлення юридичної рівності та надання громадянських прав.
Тенденцію євреїв об’єднуватися з поляками можна вважати прагматичним вибором, що його робила невелика вразлива меншина в регіоні, де поляки домінували, надто після 1867 року, в політичному, культурному та соціальному планах. Однак наприкінці 1890-х років польський антисемітизм і хвиля антиєврейського насильства з боку переважно польських селян підірвали перспективи польсько-єврейської співпраці.
Позитивний момент полягає в тому, що, як завважив історик Іван-Павло Химка, антагонізми між трьома групами в цей період були «труднощами зростання» в тому сенсі, що їхня взаємодія була результатом прогресивних, переважно корисних подій, включаючи скасування кріпосного права, загальне виборче право для чоловіків, розширення громадянських прав і модернізацію економіки. Ці реформи посилили здатність кожної групи переслідувати свої інтереси. Ба більше, з’явилися ознаки того, що вони почали виробляти modus vivendi, наприклад, у польсько-українському компромісі, що його висунув митрополит Шептицький у 1914 році, та в українсько-єврейському зближенні, яке привело до співпраці в Західноукраїнській Народній Республіці в 1917 році.
Джерела та пов’язані підрозділи
- Magocsi, A History of Ukraine (Toronto, Second Edition, 2010), 434–440;
- Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010), vol. I, 265–267;
- John-Paul Himka, "Dimensions of a Triangle: Polish-Ukrainian-Jewish Relations in Austrian Galicia," Polin: Studies in Polish Jewry, vol. 12, Israel Bartal & Antony Polonsky, eds. (London/Portland, 1999), 34–36, 48.
Пов’язані підрозділи
Розділ 5.3 1772–1815 (Читати більше)
1873
Важливий українсько-єврейський політичний союз оформився у Львові під час перших виборів до австрійського райхсрату, що відбулися в листопаді 1873 році. У квітні того ж року після серйозних дебатів набув чинності закон про виборчу реформу, який втілював принципи конституції 1867 року. Українські та єврейські політичні лідери вітали цю подію. Польські політики, зі свого боку, вважали закон загрозою для польської гегемонії в Галичині, оскільки він давав змогу вільно виражати політичні вподобання й розширював можливості інших меншин провінції. Поляків особливо турбував їхній статус у східній Галичині, де більшість становили українці, а також у міських центрах із великою концентрацією євреїв.
Читати більше...
Готуючись до виборів, львівські єврейські лідери утворили центральний виборчий комітет. Його рушійною силою стала модерністська єврейська фракція «Шомер Ісраель» («Охоронець Ізраїлю»), утворена в 1868 році з метою ознайомлення єврейського населення з його правами та обов’язками за конституцією 1867 року. Єврейські лідери усвідомили, що для успіху на парламентських виборах їм потрібно знайти політичних партнерів. Найбільш природним кандидатом була «Руська Рада», заснована в 1870 році з основною метою захистити права українського народу. Українські та єврейські лідери мали спільне бажання обмежити польське панування в культурному, законодавчому та освітньому плані. Вони однаково надихалися основним принципом конституції про рівні права незалежно від релігії чи національності. Досягнута взаємовигідна домовленість полягала в тому, що комітет заохочуватиме євреїв, які живуть у селах, підтримати українських кандидатів в обмін на підтримку єврейських кандидатів у містах з боку українців.
Союз підтримала низка єврейських громад Східної Галичини. Однак через те, що «Шомер Ісраель» і Головна Руська Рада були пов’язані з інтеграційною політикою австрійських лібералів, альянс не дістав підтримки греко-католицьких священників (які своєю чергою впливали на парафіян) і більш традиційних ортодоксальних єврейських кіл.
Результати виборів 1873 року були неоднозначним благом для українсько-єврейського союзу. П’ятнадцять із 27 місць у сільських округах вибороли українські кандидати, переважно священники, однак лише три з 13 місць у містах дісталися єврейським кандидатам. Єврейські лідери пояснювали такий низький показник тим, що українці не проголосували масово за єврейських кандидатів, а поляки вдалися до сумнівної виборчої практики, яка включала підкуп українських селян їжею, напоями та грішми. До того ж не всі євреї виступали проти поляків, а деякі боялися насильницьких польських репресій у разі підтримки українсько-єврейського союзу. І справді, після виборів проти євреїв ввели жорсткі економічні санкції.
На наступних виборах до парламенту 1879 року з’явилася добре організована ортодоксальна єврейська партія, яка домоглася нового політичного союзу з польськими консерваторами.
Джерела
- Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010), vol. II, 120–121;
- Rachel Manekin, "Politics, Religion, and National Identity: The Galician Jewish Vote in the 1873 Parliamentary Elections," Polin: Studies in Polish Jewry, vol. 12, Israel Bartal & Antony Polonsky, eds. (London/Portland, 1999),103–105, 111–118.
1870–1890-ті рр.
Міжкультурна взаємодія
«Галицький трикутник» проявився і в культурній сфері. Тоді як соціально-економічні, політичні та релігійні відмінності різко розділили галицьких поляків, українців та євреїв у цей період, культура відігравала більш амбівалентну роль. З одного боку, вона розділила три національності, бо кожна мала свій культурний універсум. З іншого боку, між ними тривав постійний процес взаємного запозичення та взаємовпливів як наслідок століть співжиття.
Читати більше...
Українська національна еліта в першій половині ХІХ століття виявляла тенденцію до асиміляції з мовно спорідненою польською культурою. Загальногалицькі культурні заклади, як-от Львівський університет та опера, мали переважно польський характер. Модернізована освічена єврейська еліта ідентифікувала себе спочатку з мовно спорідненою німецькою культурою, а потім з польською культурою. Лише наприкінці ХІХ століття були зроблені спроби створити модерну єврейську культурну сферу з огляду на появу модерної єврейської націоналістичної політики. На той час сегменти трьох груп також знайшли нове спільне культурне підґрунтя в результаті австріїзації та європеїзації.
На Закарпатті подібний соціально-економічний статус та схожі прояви релігійності сприяли взаємній повазі й співпереживанню між євреями та їхніми сусідами-українцями. Взаємна емпатія виражалася й у культурній взаємодії, особливо у сфері мови та музики. Окрім рідного їдишу, закарпатські євреї вільно спілкувалися розмовною українською мовою, а місцеві клезмерські гурти залучали як єврейських, так і українських музикантів.
Джерела
- John-Paul Himka, "Dimensions of a Triangle: Polish-Ukrainian-Jewish Relations in Austrian Galicia," Polin: Studies in Polish Jewry, vol. 12, Israel Bartal & Antony Polonsky, eds. (London/Portland, 1999), 44–46;
- Paul Robert Magocsi, Jews in Transcarpathia: A Brief Historical Outline (Carpatho-Rusyn Research Center, 2005).
1883–1912
Погляди Івана Франка на євреїв
У цей період еволюціонують погляди Івана Франка на євреїв. Як описує історик Ярослав Грицак, «праці Франка можна читати то як філософські, то як антисемітські». Його стаття 1883 року «Питання жидівське», опублікована на першій сторінці львівської газети «Діло», містила звичні антисемітські теми, які сформувалися під впливом марксизму й були актуальними тоді в деяких європейських інтелектуальних колах. Він пояснював недавні погроми в царській Росії «деморалізуючим засиллям єврейського капіталу й експлуатацією», припускаючи, що євреї самі спровокували погроми заради власної грошової вигоди, оскільки отримали компенсацію матеріальних втрат від уряду та єврейських організацій допомоги. Теми євреїв як експлуататорів забарвлювали також Франкові «Бориславські оповідання» (1876–1882) та повість «Boa constrictor» (1884), а в поемі «Швінделеса» (1884) про підступного єврея-шинкаря містилися поширені негативні стереотипи.
Читати більше...
У відповідь на звинувачення в антисемітизмі Франко у 1887 році написав статтю «Семітизм і антисемітизм в Галичині», в якій знову висловив занепокоєння великою роллю євреїв у галицькій економіці. Водночас він досліджував аргументовані рішення, як-от широкі структурні економічні реформи, і сформулював варіанти для євреїв, зокрема добровільну асиміляцію, еміграцію до країни, де вони могли б розвиватися як самовизначальний народ, або дальше перебування в Галичині «на правах іноземців». Франко відкидав доцільність асиміляції євреїв як у релігійному, так і в національному сенсі, фактично визнаючи їх окремою нацією. (Прикметно, що погляди Франка на перспективи євреїв відбивали погляди, які тоді обстоював молодий польсько-єврейський інтелектуал Альфред Носсіг.)
Ярослав Грицак завважив, що погляди Франка еволюціонували в бік різкого зменшення антисемітських елементів, коли він перейшов від соціалізму до українського націоналізму в середині 1890-х років. У рецензії на «Judenstaat» Теодора Герцля («Єврейська держава», засадничий текст сіонізму) Франко хвалив бачення Герцля, але сумнівався в можливості його втілення. На думку Франка, більш реалістичним і негайним рішенням для євреїв була не асиміляція і не втеча, а радше солідарність з українськими прагненнями — цю тему він розвинув у своєму романі «Перехресні стежки» (1900). Однак, як сформульовано у другому виданні його роману «Петрії й Довбущуки» (1875, 1912), обидва герої, які прагнуть солідарності між двома громадами, наражаються на розчарування. Вони виявляють, що єврейська громада залишається втягнутою в економічно нерівні відносини з українцями, тоді як багатьма українцями керують упередження, невігластво й насильство.
Франко був знайомий з єврейською культурою та звичаями, з дитинства жив поруч з євреями та мав серед них друзів. Він опанував їдиш та іврит, перекладав єврейських поетів з їдишу й підтримував єврейських поетів, які писали українською. Еволюція власних поглядів і робота над «Галицько-руськими народними приповідками» (опубліковані в 1901–1910 рр.) дали йому уявлення про природу та масштаби юдофобських стереотипів, поширених у тодішньому галицькому суспільстві. Розглядаючи твори та громадську позицію Франка в останні два десятиліття його кар’єри, Ярослав Грицак робить висновок, що «антисемітизм не становив ані ядра його поглядів на єврейське питання, ані його світосприйняття: це заперечували інші його декларації та політичні кроки».
Джерела
- Myroslav Shkandrij, Jews in Ukrainian Literature. Representation and Identity (New Haven, 2009), 69–80;
- Yaroslav Hrytsak, "A Strange Case of Antisemitism," in Omer Bartov and Eric D. Weitz, Shatterzone of Empires (Bloomington, Indiana, 2013), 228, 231, 237;
- Yaroslav Hrytsak, Ivan Franko and His Community (Canadian Institute of Ukrainian Studies, 2018), 302, 308–315, 318.
1898–1912
Міжетнічний проєкт
Міжетнічна група осіб здійснила будівництво Єврейського шпиталю у Львові — лікарні, яка тоді обслуговувала багатонаціональне населення міста. Побудований у 1898–1903 роках на ділянці, якою євреї володіли протягом п’яти століть, шпиталь приймав і євреїв, і неєвреїв. Як засвідчив історик архітектури Сергій Кравцов, ініціатива та фінансування надійшли від єврейського мецената Мавриція Лазаруса. Підрядником виступила фірма Івана Левинського, українського патріота й визначного архітектора, який працював також над спорудженням Львівського оперного театру й нового вокзалу. Проєкт шпиталю розробив польський працівник бюра Левинського — Казімеж Мокловський, етнограф, історик архітектури й член Соціал-демократичної партії Галичини. Нове крило замовили 1912 року архітектурній фірмі Міхала Улама, зятя головного рабина прогресивних євреїв Львова.
Джерела
- Sergey Kravtsov, "The Israelite Hospital of Lemberg/Lwów/Lviv, 1898–1912: 'Jewish' Architecture, by an 'International' Team," in Wolf Moskovich and Alti Rodal, editors, The Ukrainian Jewish Encounter: Cultural Dimensions, Volume 25 of Jews and Slavs (Jerusalem: Hebrew University of Jerusalem, "Philobiblon" 2016).
1905–1907
Українсько-єврейська політична співпраця
Українські та єврейські національні активісти австрійської Галичини уклали політичний союз у 1907 році, під час перших парламентських виборів в Австрії в умовах загального виборчого права для чоловіків. Спочатку галицька делегація на австрійській сіоністській конференції доводила, що союзу з українцями проти поляків слід уникати, оскільки це призведе до жорстких економічних репресій проти євреїв. Однак, коли Юліан Романчук, лідер Українського клубу, красномовно схвалив утворення окремого єврейського виборчого округу, його підтримав Бенно Штраухер, представник єврейських націоналістів із Чернівців. Пізніше Натан Бірнбаум, рішучий прихильник єврейської національної автономії в Австро-Угорщині, публічно подякував Романчуку за «сучасне, неантисемітське» визнання євреїв окремим народом.
Читати більше...
Українські націоналісти вважали, що більш націоналістична єврейська громада протидіятиме політичному домінуванню поляків у Галичині. Водночас деякі сіоністи вбачали в українсько-єврейському союзі потенціал для обрання єврейських депутатів у сільських українських округах, де вони змагалися з польськими політиками. Союз досяг певного успіху — завдяки йому утворилася потужніша національна українська фракція та сформувалася перша сіоністська фракція в європейському парламенті. Хоча альянс не було поновлено на виборах 1911 року, він спричинився до появи проукраїнського дискурсу в єврейській політиці та просіоністського в українській. Завдяки йому сіонізм почали розглядати не лише як реакцію на розгул расового антисемітизму на зламі століть, а й у контексті загальноєвропейського національного пробудження тієї доби.
Джерела
- Joshua Shanes, Yohanan Petrovsky-Shtern, "An Unlikely Alliance: The 1907 Ukrainian-Jewish Electoral Coalition," Nations and Nationalism 15 (3) (2009): 483–505;
- Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia (Oxford/Portland, 2010), vol. II, 139–140.
