«Кобзар» містить переважно романтичні балади, а більш політично провокаційний твір Шевченка «Гайдамаки» розповідає про епічну історію народного повстання проти кріпацтва й національного гніту — у сприйнятті російських цензорів, які перешкоджали його поширенню. У поемі зображено повстання українських кріпаків під проводом козацьких ватажків 1768 року, під час якого в Умані вбито кілька тисяч поляків та євреїв. Основні теми твору — насильство й помста, а також травма й втрата, які зазвичай ідуть за насильством. За словами літературознавця, колишнього дисидента та українського громадського діяча Івана Дзюби, останній розділ «Гайдамаків» є не апологією революційного кровопролиття, а трагедією — в шекспірівській манері чітко давати ім’я людському божевіллю.

Головний єврейський герой поеми, шинкар Лейба, спочатку зображений негативно як вимогливий власник і стереотипний скнара, що рахує гроші вночі. Проте у творі є й співчутливе його зображення — як жертви польських конфедератів, які грабують і б’ють його, — і вдячність за його гідні похвали дії, коли він допоміг головному герою, молодому Яремі, врятувати кохану Оксану.

Натхнення для своїх віршів Шевченко черпав з єврейської Біблії, особливо з псалмів, бо бився над темою помсти. У пізніших віршах він утримувався від нападок на «поляків» і «євреїв», а відстоював ідеал взаєморозуміння між народами.

Окрім літературного й художнього вираження справжніх почуттів селян-кріпаків, Шевченко згодом приєднався до групи українських діячів-мислителів, які мріяли про звільнення кріпаків і заміну централізованого російського самодержавства федеративною демократією. Це призвело до його арешту 1847 року й заслання в Казахстан. У 1859 році йому дозволили повернутися в Україну, але через два роки він помер